Колись давно був у мене приятель Петро. Ми на заводі авторемонтному разом у залізяках копирсались. Петро відрізнявся веселим характером і щоп’ятниці приносив на роботу кілька пляшок портвейну. Коли ж я запитав одного разу, з якого приводу випивка, Петро пояснив, що у нього день народження, якраз виповнилось двадцять шість років, шість місяців і чотирнадцять днів. Справді, чим не привід випити портвейну? Не знаю, де зараз той мій колега, чи п’є він досі портвейн, чи перейшов на лимонад, але згадую його щораз, коли чую про відзначення чергового ювілею. Хто б сперечався: сімсот двадцять п’ять років — дата поважна як для нашого рідного міста. Та якщо добре порахувати, то виходить не сімсот двадцять п’ять, а сімсот двадцять шість.
Колись давно був у мене приятель Петро. Ми на заводі авторемонтному разом у залізяках копирсались. Петро відрізнявся веселим характером і щоп’ятниці приносив на роботу кілька пляшок портвейну. Коли ж я запитав одного разу, з якого приводу випивка, Петро пояснив, що у нього день народження, якраз виповнилось двадцять шість років, шість місяців і чотирнадцять днів. Справді, чим не привід випити портвейну? Не знаю, де зараз той мій колега, чи п’є він досі портвейн, чи перейшов на лимонад, але згадую його щораз, коли чую про відзначення чергового ювілею. Хто б сперечався: сімсот двадцять п’ять років — дата поважна як для нашого рідного міста. Та якщо добре порахувати, то виходить не сімсот двадцять п’ять, а сімсот двадцять шість. Мало хто пам’ятає, що місто наше помолодшало на рік у 1982 році, коли відбудова драмтеатру, який згорів за чотири роки до того, затримувалась, а святкувати сімсотліття із розкуроченою Театральною площею було у ті часи якось не зовсім зручно. Не те що тепер. От і понишпорили тоді наші історики. Знайшли помилку в давніх хроніках. Якраз на рік помилилися літописці, що й було потрібно. Що цікаво, досі цей «науковий» курйоз ніким не спростований. Я не докоряю нашим місцевим історикам. Їхнє щире прагнення до науки, викликане ще більш щирим небажанням заробляти на життя фізичною працею, заслуговує на всіляку повагу. Та яка, власне, різниця, як сказав би мій приятель з авторемонтного заводу, був би портвейн, а день народження завжди знайти можна. Його ж ніхто як слід не знає. Свято нашого міста, як той день народження монтажника Петра, в останні двадцять років коли тільки не відзначали. І навесні, і влітку, і у вересні, і навіть у жовтні на Покрову. Було якось і таке, що відзначили двічі. Чому ні? Нехай пройдуть собі урочисті збори і церковні служби. Нехай політики виступлять на мітингах, а самодіяльні й несамодіяльні артисти покажуть своє вміння співати, танцювати і грати на музичних інструментах. Нехай пройдуть виставки народних і ненародних митців. Нехай будуть нагороджені ті, кому це треба і не дуже. Аби свято було! І вік міста практично ніякого значення не має. Якби Рівному було не 725, у чому справжні історики мають великі сумніви, а, приміром, 1725, чи 2725, чи 533, що б змінилося? Нічого. Так само б готувалися святкові заходи, так само виступали б ті, кому належить, так само будувалося те, що було заплановано. Пам’ятаю, як на 700-ліття у місті площі плиткою повикладали і стадіон перештукатурили. Поспішали дуже до ювілею. Тому, напевно, і розсипалося потім усе і не залишилось нічого. Щоб до нового ювілею було що обкладати і штукатурити. А якщо не встигнуть — нічого страшного. Може, це й добре, що дата народження нашого міста така «плаваюча» і призначати її можна щороку на різні дні. Одне знаю точно: на 17 вересня, як у 1983 році, день народження Рівного вже не призначать ніколи. Хіба що знову прийдуть зі сходу «визволителі», чого виключати аж ніяк не можна. Згадаймо ще раз той 1983-й. Хто міг тоді подумати, що міцній і процвітаючій «радянській державі» залишилося існувати менше десяти років? Хто б повірив, що замість скульптури з бородою на центральному майдані поставлять скульптуру без бороди? Хто тоді бачив не у кіно американський долар? Хто користувався прокладками, хто голив собі не тільки обличчя, а й інші місця? Довго ще можна продовжувати. Зупинюсь на портвейні, який так любив монтажник Петро. І його тепер не знайти ні за які гроші. Все змінилося. Залишилася лише наша одвічна пристрасть відзначати дні народження у зручний для нас час. Якби зустрів сьогодні того Петра, то одразу й випив би з ним за день народження рідного міста. Якому сьогодні, якщо вірити нашій владі, виповнилося 724 роки, 11 місяців і 27 днів. Наливай, Петре!
