На роботу

511 0

Ми у соцмережах:

Вже третій місяць у центрі Києва біля одного з відділень Приватбанку щодня збирається близько сотні людей, які, починаючи з дев’ятої ранку, дружно гупають дрючками по пластмасових предметах і дудять у пластмасові дудки. З тринадцятої ця какофонія припиняється — усій йдуть на обід, а потім від чотирнадцятої до вісімнадцятої продовжують створювати шум.

Вже третій місяць у центрі Києва біля одного з відділень Приватбанку щодня збирається близько сотні людей, які, починаючи з дев’ятої ранку, дружно гупають дрючками по пластмасових предметах і дудять у пластмасові дудки. З тринадцятої ця какофонія припиняється — усій йдуть на обід, а потім від чотирнадцятої до вісімнадцятої продовжують створювати шум.

Після чого розходяться — завтра знову на роботу. Я підійшов якось до них і запитав, хто вони і що тут роблять? Усі замовчали, а потім хтось один таки пояснив, що вони вкладники, які вимагають повернути свої гроші. Ну що вам сказати? За останні двадцять років я навчився безпомилково упізнавати представників нової української професії. Вони можуть бути якого завгодно, інколи дуже різного, віку і різної статі. Об’єднують цих людей, принаймні зовні, хіба що сліди бідного і дуже нездорового способу життя на їхніх обличчях. Вони можуть коли треба працювати «вчителями», «шахтарями», «підприємцями» і ще ким завгодно, «протестуючи» біля тої чи іншої адміністративної будівлі чітко визначений час, після чого розходяться, отримуючи від «старших» заздалегідь обумовлену винагороду. Той факт, що ці люди схожі на тих, кого зображають, як свиня на коня, нікого не зупиняє. Про те, хто насправді ці «протестуючі», прекрасно знають і ті, проти кого вони «протестують», і ті, хто їх наймав, і ті, хто знімає про них сюжети для телебачення. Такі умови гри, в яку наші політики грають десятиліттями. І я б навіть не подумав щось писати про тих, хто третій місяць ходить гупати до банківського відділення, якби не дивовижна постійність цього «протесту». Скільки ж це треба мати грошей, щоб оплачувати щоденний активний (гупати — це вам не з плакатами стояти) протест! Щось мені підказує, що ці ряджені «вкладники» заробляють своїм гупанням та гудінням більше, ніж ті самі вчителі. Хіба що на їхні дні народження ніхто грошей з батьків не збирає. Немає жодного сумніву, що коли треба нам організують не сотні, а тисячі «протестуючих» проти чого завгодно. Нестачі в охочих немає — у столиці є цілі фірми, які практично офіційно займаються «постачанням людей» на ті чи інші масові й не дуже масові акції. Тож коли на тлі цього зухвалого і всеосяжного цинізму я збираюся піти на справжню акцію протесту, то переживаю суперечливі почуття. Ніби й треба вийти і висловити свій протест. А як зустрінеш на тому протесті тих самих людей, що тепер «працюють» під тим банком? Я ж їх вже як рідних упізнаю! То скільки нас має бути і як ми маємо поводитися, щоб усі повірили, що ми справді протестуємо, а не «на роботі»? Не знаю. Час покаже, бо ж протестувати точно доведеться.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також