Наш Юра повернувся на батьківщину з Лондона і почав давати довгі й нудні інтерв’ю, які можна не читати. Тому що вся його попередня кар’єра може бути сформульована у кількох словах. Наприклад, коли Юра був міністром внутрішніх справ, то виправдовувався тим, що «ми ловимо злочинців, а прокуратура не саджає». Коли він сам став прокурором, причому генеральним, то казав практично те ж саме: «ми ловимо злочинців, а суд не саджає». Тому слухати Юру — лише час дарма втрачати.
Краще подумати, чому так у нас відбувається? Чому навіть найпринциповіший і найрішучіший борець із системою стає у нас згодом брехуном? Причому не просто брехуном, а дуже багатим брехуном? Таке стається з усіма без винятку, а про Юру ми згадали тільки тому, що він нам ближчий географічно. Гадаю, що причина досить проста. Аби зрозуміти цю причину, подивіться, де живуть і на чому їздять наші місцеві судді, прокурори, генерали та полковники міліцейсько-поліцейські… І чинні, й колишні. Подивилися? Отож. І так буде завжди. Тому що упіймавши злочинця, який вкрав щось більше за мішок картоплі, слідчий одразу отримує пропозицію відпустити затриманого, причому не задарма. Припустимо, що слідчий виявився принциповим і не погодився. Тоді таку ж пропозицію отримує прокурор, за ним суддя, за ним інший суддя в апеляційній інстанції, й так аж до самого верху. Ну, щоб доверху, треба побільше вкрасти. Коротше, як не візьмеш ти, візьмуть інші, а ти залишишся у дурнях, ризикуючи життям і здоров’ям задля того, аби упіймати та засудити злочинця. До речі, про життя. Ви часом не в курсі, що жодне більш-менш серйозне, чи як тепер кажуть «резонансне», вбивство у нашій країні не розкрито, а винуватці та замовники не засуджені? Підкреслюю — жодне. Випадки, коли засудили підставних «стрілочників», не пропонувати. І що ми маємо на виході? Маємо висновок — принципового та непродажного борця із злочинністю у нас тихо обійдуть, а коли обійти не виходитиме — просто вб’ють. Пригадуєте такого Ющенка, якого краща частина українців обрала колись президентом і який не виправдав покладених на нього надій? Коли погано пригадуєте, то нагадаю, що перед тим, як стати президентом, Ющенко був головою Нацбанку. Попередника Ющенка на цій посаді вбили з пістолета. А самого Ющенка згодом отруїли ледь не до смерті, причому так, що досі ніхто не знає, хто і як саме це зробив. Отже, у нього був вибір — або залишитись пам’ятником у центрі Києва після власної смерті, або таким, що не виправдав народних сподівань. Але залишитись живим! Тому, як на мене, у нашого Юри теж був приблизно такий самий вибір. І Юра теж не захотів стати народним героєм посмертно. Нехай краще народ з тебе глузує, а тобі терпіти це глузування допомагає чималенька копієчка, тихо зароблена і надійно прихована. Існує, щоправда, варіант, що цю копієчку в Юри таки знайдуть і змусять відповідати. Але це не страшно — бо у тих, хто намагатиметься його посадити, теж буде вибір. І вони теж не забажають стати пам’ятниками раніше ніж треба. Чи означає це, що становище безвихідне? Зовсім ні! Здолати продажну владу нескладно. Але робити це мають не одиниці, десятки чи сотні героїв, а сотні тисяч! Щоб у тих злодіїв не вистачило проти нас ні грошей, ні пам’ятників!