Уже з вівторка по місту грюкають підйомні крани та лебідки, дзеленчать «болгарки», хлюпає бетон. Перерване на новорічний понеділок будівництво та ремонт поновилися разом із більшістю інших робіт, які приносять своїм виконавцям живу копійку. Не послухав народ Януковича, не захотів цілий тиждень байдикувати, як пропонувалося відповідною постановою уряду. Не хочуть люди відпочивати, хоч уряд їх до цього закликає. Незрозуміле щось виходить.
Уже з вівторка по місту грюкають підйомні крани та лебідки, дзеленчать «болгарки», хлюпає бетон. Перерване на новорічний понеділок будівництво та ремонт поновилися разом із більшістю інших робіт, які приносять своїм виконавцям живу копійку. Не послухав народ Януковича, не захотів цілий тиждень байдикувати, як пропонувалося відповідною постановою уряду. Не хочуть люди відпочивати, хоч уряд їх до цього закликає. Незрозуміле щось виходить. Хоча чому? Не всі ж у ці дні на роботу вийшли. Є чимало таких, хто нікуди далі гастронома не ходив. І не ходив би ніколи. Якби не прикра необхідність десь одержувати зарплатню. Різні у нас люди є і це нормально. Хтось хоче одного, хтось іншого. Але начальство наше, те, що згори, у Києві, останнім часом керує ніби саме тим народом, що працювати не хоче. Ще коли на Майдані народ місяць сидів, підозри виникали. Чого оце сидіти, коли робота стоїть? Казали, що не до роботи, мовляв, країна у небезпеці. Тепер ясно, що є частина людей, котрим завжди буває не до роботи. Але чому саме на них орієнтується наш уряд, наш парламент, вся наша влада? Чому не дивиться на тих, хто працює, інколи без вихідних, заробляючи і собі копійку, і країні користь приносячи? Це ж на їхніх плечах все тримається, це ж вони все довкола створюють. Не бачить ніби цього влада. Все орієнтується на тих, хто не заробляє, а отримує. А таких у нашій країні чомусь більше. Збоку ніби дивна пропорція — бідна ніби країна, а тих, хто не працює, — більшість. Навпаки ж мало би бути. Хоча чому навпаки? Тому і бідна наша країна, що понад половина громадян є пенсіонерами, пільговиками і бюджетниками. Тобто нічого не створює, тільки одержує. Нічого не маю проти пенсіонерів. Особливо тих, хто у свої п’ятдесят п’ять по тренажерних залах займається і салони краси відвідує. Проти пільг теж не заперечую. Перед бюджетниками, що відсиджують свої години по конторах, низько голову схиляю. Бо ж це вони нашу долю вирішують. Долю тих, хто нічого ні нід кого не очікує і тільки на себе покладається. Їх, тих, хто одержує, арифметично більше. Будь -які вибори вони виграють із величезною перевагою. Тому і хоче влада їм сподобатись. Обіцяє підвищення всього плюс купу вихідних. Знає влада, що ті, у кого вона на це все візьме гроші, все одно працюватимуть, нікуди не подінуться. Так воно і виходить. Працюють, незважаючи на урядові постанови. На Різдво ненадовго зупиняться і знову за роботу. Невже такі дурні? Навпаки. Розумні. Тому що працюючи тоді, коли вони цього хочуть, люди стають насправді вільними. Не тими вільними, яких відпустили з роботи у відгул. А тими вільними, які самі собі визначають, коли працювати, а коли відпочивати. І, судячи із навколишнього грюкання, нас таких стає більше. Вільних по-справжньому, а не з дозволу уряду чи ще там кого. Уряд, до речі, ми теж свій поставимо. І набагато швидше, ніж хтось тепер думає, продовжуючи загравати з пенсіонерами. Бо майбутнє країни не за пенсіонерами. І не за тими, хто по виконкомах та адміністраціях сидить. А за тими, хто працює сьогодні, порушуючи постанову уряду.
