Страшна штука — глобалізація. Страшна вона тим, що щодня, причому цілодобово, знищує індивідуальні ознаки народів світу. Та що народів — людей робить практично однаковими. Такими, що однаково п’ють і їдять однакову їжу, їздять на однакових авто, носять однаковий одяг, дивляться однакові фільми і телепередачі, читають однакового Гаррі Поттера, фанатіють однаково від футболіста Бекхема, танцюють однакові танці під однакову музику. Національні відмінності полягають лише в тому, що той самий однаковий танець чи однакову пісню можуть співати іншою мовою, зрозумілою для регіону. І телепрограми за одним сценарієм роблять місцеві, й котлети смажать. Подорожі втрачають сенс.
Страшна штука — глобалізація. Страшна вона тим, що щодня, причому цілодобово, знищує індивідуальні ознаки народів світу. Та що народів — людей робить практично однаковими. Такими, що однаково п’ють і їдять однакову їжу, їздять на однакових авто, носять однаковий одяг, дивляться однакові фільми і телепередачі, читають однакового Гаррі Поттера, фанатіють однаково від футболіста Бекхема, танцюють однакові танці під однакову музику. Національні відмінності полягають лише в тому, що той самий однаковий танець чи однакову пісню можуть співати іншою мовою, зрозумілою для регіону. І телепрограми за одним сценарієм роблять місцеві, й котлети смажать. Подорожі втрачають сенс. У дворі домогосподарки із Сенегалу лежать такі ж самі пакети від прального порошку, дитячого харчування, питної води та гігієнічних прокладок, що й у домогосподарки з Колумбії, Бангладеш чи села Зозів Рівенського району. Туркоподібний мужик запропонує вам шаурму, чи по-інакшому дьонер-кебаб, хоч у Рівному на базарі, хоч на Тайм-сквер у Лондоні. Сам бачив. Різноманітні сувеніри з екзотичних країн для туристів виготовляються на китайських фабриках і китайцями ж експортуються в ті самі екзотичні країни. Тому не до екзотики нам тепер. Не треба нам чужого, свого б не втратити. А що у нас своє? Повністю здерті з московських зразків естрада, телебачення, театр. Тільки гірші, бо копія завжди гірша. Кілька сотень ветеранів-алкоголіків, які десятиліттями називають себе «культурною елітою нації», продукуючи такі твори, що без пляшки не прочитаєш. Навіть сало на базарі у нас тепер польське. І яблука теж. А може, і не польські, а ще невідомо звідки привезені. Як у таких умовах бути патріотом, коли відчути себе частиною неповторного народу українського, рівних якому немає на світі? Боксерів на прізвище Кличко не пропонувати. Один з них, той, що старший, три роки тому проспівав було три рядки гімну українською мовою. Після чого на ринг вже не виходить. Перенавантажився інтелектуально. Про політиків теж краще мовчати. Що ми в основному і робимо, бо виборів поки немає . Зате є інші вибори, на яких ми всі як один проголосували за Вєрку Сердючку. Підтримали виступ нашого естрадного феномена на Євробаченні. Є такі, хто цим обурений. Пишуть, говорять, заявляють, що такий вибір — ганьба для України. А я думаю навпаки. Чи не вперше за останні роки наш народ показав себе справжнім. Таким, що вміє сміятися. Бо ж в образі Вєрки Сердючки ми всі сміємося над собою. Сміємося самі разом з улюбленим артистом. А якщо ми самі з себе сміємося, значить, ми здорові. Зовсім здорові й нормальні люди. Навчити б ще сміятися із себе отих з парламенту та уряду разом із головним українцем, який вже котрий рік робить перед телекамерами розумне обличчя. А губи у нього — тонкі. А це значить, що не вміє людина сміятися. Не усміхатися хитро, а сміятися щиро і від душі. Як Вєрка Сердючка. Наша Вєрка!
