Ніколи не боявся перехожих. Ні вдень на базарі, ні вночі на темній вулиці, ні вранці на вокзалі. Чого їх боятися? Йдуть собі по одному чи гуртом, то нехай собі йдуть і мене не чіпають. Аж раптом помітив, що все частіше почав лякатися просто серед білого дня. Йду собі у своїх справах, аж раптом з-за спини: «Ти чого не відповідаєш?». Озираюся, а там перехожий, який на мене нуль уваги. Може, почулося, — думаю. Аж згодом знову хтось просто над вухом голосно промовляє цілий монолог. І знову довкіл нікого, окрім випадкового перехожого. Це вже потім я помітив, що у тих людей щось стирчить у вухах.
Ніколи не боявся перехожих. Ні вдень на базарі, ні вночі на темній вулиці, ні вранці на вокзалі. Чого їх боятися? Йдуть собі по одному чи гуртом, то нехай собі йдуть і мене не чіпають. Аж раптом помітив, що все частіше почав лякатися просто серед білого дня. Йду собі у своїх справах, аж раптом з-за спини: «Ти чого не відповідаєш?». Озираюся, а там перехожий, який на мене нуль уваги. Може, почулося, — думаю. Аж згодом знову хтось просто над вухом голосно промовляє цілий монолог. І знову довкіл нікого, окрім випадкового перехожого. Це вже потім я помітив, що у тих людей щось стирчить у вухах. Це навушники такі спеціальні від мобільних телефонів, які разом із мікрофоном у кишені чи на шиї звуться гарнітурою і дозволяють говорити, не тримаючи трубку в руках. Бо ж коли у людини у руці біля вуха слухавка, тоді все ясно, по телефону говорить. Коли ж перехожий йде собі просто так і говорить на ввесь голос ніби сам із собою, це незвично трохи попервах. Бо ж раніше так говорили лише ті, хто був у стані нервового збудження. Тимчасового чи постійного. Тих, хто робив це увесь час, обслідували фахівці-психіатри і лікували, якщо вважали за потрібне. Тепер же йти по вулиці, стояти, сидіти чи ще щось робити, говорячи у порожнечу — нормально! І зручно — руки вільні, можеш говорити й одночасно щось тими руками робити, а не трубку до вуха притискати. Скажете, що така зручність від мобільного зв’язку нікому не заважає і ні на що не впливає? Можливо. Вільно говорити з кимсь, хто далеко тепер, можна скільки завгодно. Коли так піде далі, то нам взагалі не треба буде зустрічатися між собою. Оформив мобільну послугу безплатного зв’язку для друзів, яких зараз пропонують безліч, і можеш тих друзів не бачити взагалі. Навіщо, коли все можна сказати і так, знаходячись будь-де і за будь-яким заняттям? Раніше треба було знаходитись біля телефону і знімати трубку. Тепер же все це зайве. Можна говорити хоч не встаючи із ліжка, хоч навпаки — їдучи на авто із швидкістю сто п’ятдесят кілометрів за годину. Це коли ти сам. Коли ж ти на вулиці, фантастична виходить картина. Сотні людей прямують в одному напрямку і кожен говорить з кимсь на ходу, не звертаючи уваги на тих, хто поруч. Якщо так далі піде, то ми взагалі припинимо озиратися на людські голоси. Виключно на рінгтони будемо реагувати. І говорити, говорити, говорити... Приблизно так пропонують нам жити агресивні мобільні оператори. Одного вони не кажуть — про що ми маємо говорити у ті самі безплатні мобільні хвилини та години? Що ми маємо обговорювати? Новий рінгтон? Чи те, як «закачати» з Інтернету нові фільми, музику, картинки? Про що фільми, музику і картинки? Про те, що у нас нові й ще більш потужні мобільні телефони з новими можливостями для скачування нових фільмів, музики, картинок? Пардон, забув про знайомства. Це тепер теж можна робити через мобільний Інтернет, не зупиняючись. І говорити з новими знайомими про нові фільми, картинки та музику, яку можна «закачувати» ще зручніше, ніж учора? І дивитись під час таких розмов уперед очима, які насправді нічого довкіл не бачать, окрім нових фільмів , картинок, музики, які якраз «закачуються» на ваш новенький мобільний телефон, через який можна говорити, не виймаючи рук із кишень. Невже це назавжди? Невже мені вже ніколи не доведеться озирнутися на радісний вигук: «Привіт!». Тому що вигук цей буде не до мене, а туди, у мобільний мікрофон мобільного телефону, через який можна «закачувати» нові фільми, музику, картинки... Тьху!
