Хлопчиком я дуже любив військову форму. Тоді поруч із нашим будинком щогодини ходив військовий патруль із гарнізону, що був неподалік. Солдати та офіцери з личками і зірочками на погонах. У книжках теж гарні вояки були всіх часів та народів. Теж у формі красивій. Хотілося й собі таке вдягнути. Щоб у війну погратися. Такими були і є, напевно, всі хлопчики у світі, які уявляють себе то лицарями середньовіччя, то наполеонівськими драгунами, то запорізькими козаками. Навіть форму собі шиють самотужки для ігор. Тепер і дорослі у це граються. Теж собі строї військові шиють. Історичні, кому які подобаються. Потім разом збираються, іграшкові «битви» влаштовують. Навіть у Рівному є такі, що у лицарів перевдягаються, збираючись у яру біля Бармаків. І на здоров’я.
Хлопчиком я дуже любив військову форму. Тоді поруч із нашим будинком щогодини ходив військовий патруль із гарнізону, що був неподалік. Солдати та офіцери з личками і зірочками на погонах. У книжках теж гарні вояки були всіх часів та народів. Теж у формі красивій. Хотілося й собі таке вдягнути. Щоб у війну погратися. Такими були і є, напевно, всі хлопчики у світі, які уявляють себе то лицарями середньовіччя, то наполеонівськими драгунами, то запорізькими козаками. Навіть форму собі шиють самотужки для ігор. Тепер і дорослі у це граються. Теж собі строї військові шиють. Історичні, кому які подобаються. Потім разом збираються, іграшкові «битви» влаштовують. Навіть у Рівному є такі, що у лицарів перевдягаються, збираючись у яру біля Бармаків. І на здоров’я. Це краще, ніж горілку пити і матюкатися. Горілка і матюки — це вже для справжнього війська. Хто був, той знає. І якщо служив по-справжньому, а не терся під кухнями, каптерками та складами чи у штабі біля офіцерів не крутився, то форму ту військову разом з усім іншим згадує потім все життя як кошмарний сон. І не шиє її собі знову, аби походити в ній серед людей. Бо знає, що армія — не іграшки дитячі. Про війну взагалі мовчу. Там смерть, кров, жах повний. На війні людям не до милування формою з личками та зірочками. Живим би залишитися. Чому пишу про це тепер? Тому що у травневі дні багато стало в нас маскараду. Рядиться народ у військову форму, кому яка подобається. І нехай би наряджалися. Але на парад навіщо йти? Той, хто війну пройшов по-справжньому, тепер або вічним сном спочиває, або залишки здоров’я береже на дев’ятому десятку. Не вони тепер шикуються на паради на честь 9 Травня. А хто? Нехай що хочуть кажуть, а мені ці сучасні акції на День Перемоги все більше маскарад нагадують. Коли дорослі дяді у фронтовиків перевдягаються. Нехай би собі перевдягалися. Але ж не для параду 9 Травня. На цьому параді все має бути справжнім, тому що війна, яка 62 роки тому закінчилась, теж була справжньою. Якщо ж справжніх фронтовиків для параду немає, то навіщо цей маскарад? Навіщо співати як фронтову пісню «Дєнь Побєди», яка написана була у 1975 році молодим композитором, котрий не воював ніколи? Все змішалося у ці травневі дні. Правда і брехня, спогади і вигадки, парад і маскарад. Може, досить вже того маскараду?
