Життя розвивається — слова застарівають. Змінюється їхній зміст або ці слова зникають взагалі. Років двадцять тому словосполучення «піти до церкви» мало одне-єдине значення. Тепер же слід обов’язково додати, до церкви якого саме патріархату. Церков багато стало, ніяк Бога не поділять. А Він, треба думати, зовсім в іншому місці. Там, де торжество правди і справедливості. Тільки не подумайте, що у суді. Суд тепер теж зник. Тепер не досить сказати, що «суд вирішив». Слід додати, який саме суд. Бо ж судів тепер стало багато, і всі вони наввипередки скасовують рішення один одного. Ті, хто судиться, ніби у теніс грають. Спочатку один подає.
Підозріле місце Життя розвивається — слова застарівають. Змінюється їхній зміст або ці слова зникають взагалі. Років двадцять тому словосполучення «піти до церкви» мало одне-єдине значення. Тепер же слід обов’язково додати, до церкви якого саме патріархату. Церков багато стало, ніяк Бога не поділять. А Він, треба думати, зовсім в іншому місці. Там, де торжество правди і справедливості. Тільки не подумайте, що у суді. Суд тепер теж зник. Тепер не досить сказати, що «суд вирішив». Слід додати, який саме суд. Бо ж судів тепер стало багато, і всі вони наввипередки скасовують рішення один одного. Ті, хто судиться, ніби у теніс грають. Спочатку один подає. Заяву до суду. Потім, після винесення рішення, право «подачі» переходить до іншого, який подає заяву в інший суд, який приймає протилежне рішення, скасовуючи попереднє. Потім перший знову подає заяву. І так далі. Я так думаю, що вже незабаром посадити злочинця у тюрму стане практично неможливим. Бо якщо він вміє добре «подавати», то його одразу ж звільнять рішенням іншого суду. Чому так сталося? Гадаю, що відповідь нескладна. Всі ми, від священнослужителів до суддів, вийшли із старого часу. Із того самого, коли Бог сидів не на небі, а в обкомі чи у ЦК. Коротше, влада тим Богом і була. Коли ж тої влади не стало і нам сказали, що Бог не у ЦК, а на небі, дехто у це повірив. Повірив і ходить досі по церквах та по судах, вимолюючи собі правду. А ті, хто не повірив, швиденько організували все так, як і було раніше, тільки замість колишніх обкомів і ЦК стали інші люди. У кожного з них тепер і церква своя, і суд, і військо, або, як нині кажуть, «силові структури». Телевізор нині дивишся ніби нову екранізацію «Трьох мушкетерів», де королівські мушкетери Ющенка протистоять гвардійцям кардинала, тобто Тимошенко. Ну живий Дюма виходить. На словах ніби всі служать королю і закону, а насправді колють і ріжуть один одного, травлять і саджають у тюрми. Тільки пісень не співають. Бо ж це тільки в опереті радянських часів мушкетери та гвардійці бігали один за одним співаючи. Хоча ні. Суду я у романі про трьох мушкетерів щось не пригадую. Якось обходились вони там без судів, своїми силами. Діставали шпаги і вперед. Нинішні ж гвардійці боягузи. Яка шпага у броньованому лімузині з батальйоном охорони? Тільки суди й залишаються, аби тикати тими судами один в одного. І нехай би це так було лише там, на самих верхах. Але ж так тепер усюди. Що робити, куди звертатися за допомогою, коли міліція воює проти СБУ, суди воюють між собою, а вас у цей час пограбували, обікрали, побили чи зґвалтували неприродним способом. Нікуди не треба йти. Самим захищатися. Не носити із собою грошей, дивитися за кишенями, добре зачиняти оселю і не ходити підозрілими місцями. От і вся премудрість. До суду, до речі, теж ходити не варто. Підозріле місце. Краще вже до церкви.
