Було це у середині дев'яностих. Тоді наші люди вперше почали заробляти гроші, й багато хто з них просто не знав, куди ці гроші подіти. Один мій знайомий вирішив витратитися на соціологічне опитування. Запитання в опитуванні було одне: хто у Рівному найбільш популярний?
Згодом я запитав у нього про результат. Відповідь мене приголомшила — найпопулярнішим жителем нашого міста, за версією найнятих соціологів, виявився… сам замовник опитування! Про що він мені з гордістю повідомив. Я завжди здогадувався, що для успішного виконання завдання інколи треба замовнику трохи набрехати. Але щоб настільки! Попросив знайомого показати мені того «соціолога». Ним виявився молодий хлопець із білявим чубом та неймовірно чесним поглядом блакитних очей. Далеко піде, — подумав я тоді про нього. І не помилився. Бо взагалі, на жаль, практично не помиляюся в оцінці людей. Нині той блакитноокий «соціолог» чи не перша людина у Рівному, і кажуть, що не проти стати першою. Тобто бути обраним новим міським головою. Нічого не маю проти — вільна людина у вільній країні може висуватися на будь-яку посаду. Мені інше цікаво: чи буде цей кандидат замовляти соціологічні опитування щодо власної популярності серед жителів міста? А якщо буде, то у кого? Де знайти таких соціологів, які б недорого взяли за опитування і при цьому не збрехали? Я чому про це вирішив написати? Тому що прочитав днями про чергове опитування українців щодо шансів політиків на майбутніх виборах президента. І коли побачив у списках найпопулярніших такого собі Рабиновича, одразу згадав той випадок із дев'яностих років. Виявляється, що нічого з тих часів не змінилося — соціологи, нехай навіть і супернезалежні за іноземні гроші, все одно малюють результат, який вигідний замовнику. А хто у нас нині головний замовник? Саме він у тому опитуванні на першому місці. І буде там аж поки не прийдуть вибори і ми не дізнаємось, хто насправді у нас найпопулярніший. Повертаючись до мого знайомого, який так цікаво замовив понад двадцять років тому опитування у Рівному, маю віддати йому належне — він таки не став висуватися на міського голову попри статус «найпопулярнішого», який йому за його ж гроші намалював тоді спритний молодик. Бо не був ідіотом і розумів, що той блондин із чесними очима його добряче надурив. Але не признався нікому, навіть узяв того юнака на роботу і посприяв його подальшій кар'єрі. Із цього всього у мене запитання: до якого рівня влади можна у нас дійти за допомогою відвертої брехні, яка подобається твоєму керівнику? У Рівному це вже відомо, але думаю, що це не межа. Бо брехуни з чесним поглядом водяться не лише у нашому місті. Це досить розповсюджена у нас порода людей. І кожен із цієї породи мріє колись зайняти місце свого начальника, відверто брешучи йому в очі. Ви часом не знаєте, хто нині бреше Порошенку? Не знаєте? А дарма — він далеко піде!
