Ці дві події сталися ледь не в один день. Перша — приземлення на планету Марс американського космічного апарата, який одразу почав передавати звідти кольорові знімки, відеорепортажі та решту всього цікавого.
Друга подія — від київського вокзалу до київського аеропорту почав ходити трамвай із двох вагонів, який одразу ж і зламався. Що спільного між цими подіями? Очевидно, що попри різний масштаб мова про одне й те ж саме — керований об’єкт дістався з пункту А до пункту Б. А чи це планета Марс, до якої летіти ракетою понад три місяці, чи аеродром за шістнадцять кілометрів від столиці, немає принципового значення. А що ж тоді має значення? Що насправді різнить ці дві події в американському та нашому житті? Різниця в тому, що перший рейс двовагонного трамвайчика відкривав особисто президент України, а ракета на Марс полетіла баз жодної участі американського президента. Звісно, що Дональд Трамп не міг сісти в ту ракету — часу на такі подорожі у нього немає. Але міг же на космодромі постояти чи біля пульта керування польотом в момент посадки на Марс… Дивно, але нічого подібного президент США не зробив. Він у цей час займався іншим — захищав американську економіку від занадто дешевих китайських товарів, захищав кордон з Мексикою від мігрантів, які рвуться на територію США, захищав себе самого від звинувачень у співпраці з Російською Федерацією. У нашого президента таких проблем немає — захищати економіку нам треба не від китайців, а від самого Порошенка з його друзями, народ через кордон біжить не до нас, а навпаки, а співпраця з Росією під прикриттям ніби війни стала ще більш вигідною та привабливою. Саме тому наш президент має час і натхнення кататися на трамвайчиках та їздити по райцентрах із дуже доречними промовами про томос, без якого українським селюкам не жити. І згадалося мені, що у часи, коли Петро Порошенко ще харчувався молоком із соски, уся наша колишня країна співала пісні про міжпланетні подорожі, а діти марили космонавтикою. Це тоді швидко минуло — покоління порошенків-луценків вже не мріяло про міжпланетні подорожі, їхньою мрією було добре випити і закусити! Що вам сказати — мрії збулися! І випити є що, і закусити є чим! І навіщо нам той Марс, коли є трамвайчик, у якому після ста грамів почуваєшся не гірше, ніж у космічному кораблі. Навіть краще! Хіба не так?
Микола НЕСЕНЮК.
