Нічого, що я не про вибори? Чомусь захотілось написати про УПА. Про "Українську Повстанську Армію", відзначення 70-річчя якої стало приводом для чергових суперечок. Причому суперечки ці вже другий десяток років проходять за одним і тим самим безкінечним сценарієм. Суперечка навколо УПА, Бандери і т.д. у її нинішньому вигляді є безкінечною, як кіно про "ну, пагаді", де вовк ніколи не упіймає зайця, бо тоді не буде наступної серії. І вигідно це всім.
Нічого, що я не про вибори? Чомусь захотілось написати про УПА. Про "Українську Повстанську Армію", відзначення 70-річчя якої стало приводом для чергових суперечок. Причому суперечки ці вже другий десяток років проходять за одним і тим самим безкінечним сценарієм. Суперечка навколо УПА, Бандери і т.д. у її нинішньому вигляді є безкінечною, як кіно про "ну, пагаді", де вовк ніколи не упіймає зайця, бо тоді не буде наступної серії. І вигідно це всім. Не всім нам, а всім учасникам суперечки. Якою нас традиційно відволікають від реального життя, в якому роль УПА якось не проглядається. Чи є вихід із суперечки? Звісно, що є. Він такий самий простий, як і вирішення усіх задач, які насправді хочуть вирішити, а не сперечатися навколо них. Отож для того, аби вирішити "питання УПА", слід одразу і назавжди припинити копирсатися в історичних документах. Нехай по архівах історики сидять із своїми дисертаціями. Нам це усе не потрібно. Нам потрібні українські герої. Окрім УПА, героїв шукати нам немає де. Так що бути їм такими! І все. Проблему закрито! Можна спокійно писати книжки і знімати фільми про героїв УПА, не особливо переймаючись тим, наскільки ці книжки та фільми відповідатимуть дійсності. Тому що, по-перше, що там було по лісах — насправді ніхто достеменно не знає, по-друге, про усіх героїв усіх часів та народів пишуть приблизно одне й те саме, розповідаючи не про те, що було, а про те, що мало б бути або що могло б бути. Повторюю, усі герої, від монгольських до новозеландських, приблизно однакові. Усі вели боротьбу за свободу свого народу й усі жертвували задля цієї свободи своїм життям. Боролися бійці УПА за нашу свободу? Боролися. Віддавали життя? Віддавали. На цьому крапка. Можна писати про героїв дитячі казки, оповідання для дітей шкільного віку, пригодницькі романи для юнацтва, мелодрами для дорослих, трагедії для шкільної програми. Із відповідними ілюстраціями та екранізаціями у кіно та на телебаченні. І головним героєм має бути Степан Бандера. Просто тому, що у нього найбільш підходяще для цього ім'я. Саме за таким сценарієм виховували нас із вами, оповідаючи нам казки та оповідання про "героїв революції та війни", які мали досить приблизне відношення до правди, якщо взагалі мали. І нічого. Досі про тих "героїв" книжки пишуть, фільми знімають і нам же показують. Тому що Росії теж потрібні герої! Чим ми гірші? Нам теж герої потрібні, якщо ми справді хочемо мати у перспективі нормальну державу, а не те, що маємо зараз. Ось бачите, як усе просто. Тепер поясню, чому це просте рішення у нас ніхто не прийматиме, принаймні найближчим часом. Тому що припинення суперечок про УПА залишить без роботи цілу купу політиків та науковців, які більше нічого не вміють, ніж прославляти або проклинати УПА, ОУН, Бандеру, Шухевича і т.д. Ось вони і будуть підживлювати цю суперечку, вимагаючи від своїх політичних хазяїв щораз більшого фінансування. Чи є вихід із становища? Звісно, що є. До нього ми всі поступово просуваємося. І просунемося тоді, коли у свідомості молодого покоління історії про "велику вітчизняну" перемішаються з пригодами якого-небудь чергового Гаррі Поттера. Саме це молоде покоління українців створить саме собі легенди про героїв. І герої ці будуть українськими, не монгольськими ж їм бути! І героями цих легенд будуть вояки УПА. Не реальні, про яких нині сперечаються, а легендарні, подібно до воїнів Наполеона, Чингізхана чи Македонського. Такі ж самі сильні й непереможні українські герої. Яким, звісно, слава!
