Вже другий тиждень пішов, як кожному, хто залишає Україну, дають невеличкий папірець, в якому виїжджаючий має вказати свої паспортні дані та домашню адресу. Без такого папірця із країни не випустять. Папірець маленький, заповнювати його перед самим кордоном незручно, бо умов для цього не створено. Як наслідок, процес виїзду за кордон, який у нас і без цього ніколи не був занадто комфортним, став ще більш незручним. З’явилися черги, почалися скандали. Кажуть, що все це не надовго, лише до виборів. А папірці потрібні для того, аби знати, чи виїхав виборець за кордон. Навіщо? Відповіді немає. І бути не може.
Вже другий тиждень пішов, як кожному, хто залишає Україну, дають невеличкий папірець, в якому виїжджаючий має вказати свої паспортні дані та домашню адресу. Без такого папірця із країни не випустять. Папірець маленький, заповнювати його перед самим кордоном незручно, бо умов для цього не створено. Як наслідок, процес виїзду за кордон, який у нас і без цього ніколи не був занадто комфортним, став ще більш незручним. З’явилися черги, почалися скандали. Кажуть, що все це не надовго, лише до виборів. А папірці потрібні для того, аби знати, чи виїхав виборець за кордон. Навіщо? Відповіді немає. І бути не може. Тому що згідно з чинним законодавством брати участь у виборах — це невід’ємне право кожного громадянина. Який разом із правом голосувати має таке ж право не голосувати. Коли я хочу голосувати, я зроблю це будь-де, хоч у Зімбабве, знявши з пальми дипломата, який представляє там дипломатичні інтереси України, примусивши його внести мене до списку і надіслати мій голос на рідну землю. Коли ж я голосувати не хочу, я не буду цього робити ніде. Ні тут, ні за кордоном. Виборчим комісіям залишається лише порахувати голоси тих, хто захотів взяти участь у виборах. І все. Навіщо тим комісіям рахувати тих, хто виїжджає за кордон? Відповідь проста — це треба затим, аби ніхто не накидав бюлетенів за громадян, які виїхали за кордон. А може, це не зовсім так? Може, все якраз навпаки? Переконавшись, що я поїхав до Польщі і не повернувся, за мене і ще тисячу таких, як я можна як завгодно проголосувати, не боячись, що я прийду і викрию обман. Це все називається «фальсифікаціями» і вже третій рік носить ім’я громадянина Ківалова, який цим ніби займався у 2004 році і чомусь ніяк за це не відповів. Примушуючи українців заповнювати зайві папірці на кордоні, наша влада зізнається нам, дурненька, що вона сама в особі окремих посадових осіб і займається отими «фальсифікаціями». То може, треба фальсифікаторів знайти, покарати їх за законом і не допустити такого на наступних виборах? А не заставляти тисячі людей заповнювати і віддавати прикордонникам оті папірці, які все одно ніяк не враховуються і є простою показухою невідомо для кого? Все написане вище я збирався сказати прикордоннику, аби захистити свої конституційні права, які нікому не дозволяють обмежувати мою свободу. Але позаду стояло з півсотні таких, як і я, які теж поспішали, яким той папірець теж був поперек горла і які просто не зрозуміли б мене, якби я зупинився і почав дискусію із прикордонниками. Тому я заповнив папірець маленькими літерами, вказавши про всяк випадок замість своєї домашню адресу Віктора Ющенка. Прикордонник цього не помітив. Звідки йому знати адресу Ющенка, чи адресу Януковича, чи адреси тих їхніх підлеглих, які вже зараз готуються до махінацій на виборах, прикриваючись отими прикордонними папірцями? Бо ж я іще до виборів з-за кордону повернусь. Буде треба — не один раз. І проголосую. Нехай підрахують.
