Минуло двадцять п’ять років з того дня, який змінив нашу історію. Якби не цей день, ми б і досі ходили на першотравневі демонстрації, брали б соціалістичні зобов’язання, стояли у чергах за шматком ковбаси… Так і було якраз двадцять п’ять років тому. І всім було добре. Ніхто не протестував і не обурювався таким станом справ. Бо на тлі суцільного дефіциту практично усього у магазинах було скільки завгодно дешевого вина. Випив після роботи чи після навчання і життя вже не таким поганим виглядає. Ну та що я вам розповідаю — більшість і досі так живе. Але вже за капіталізму, коли можна обирати владу, вибирати товари, їздити за кордон, заробляти гроші… Все це було б неможливим, якби не подія, що сталася чверть століття тому. У травні 1985-го керівник СРСР на прізвище Горбачов вирішив запровадити тверезість.
Минуло двадцять п’ять років з того дня, який змінив нашу історію. Якби не цей день, ми б і досі ходили на першотравневі демонстрації, брали б соціалістичні зобов’язання, стояли у чергах за шматком ковбаси… Так і було якраз двадцять п’ять років тому. І всім було добре. Ніхто не протестував і не обурювався таким станом справ. Бо на тлі суцільного дефіциту практично усього у магазинах було скільки завгодно дешевого вина. Випив після роботи чи після навчання і життя вже не таким поганим виглядає. Ну та що я вам розповідаю — більшість і досі так живе. Але вже за капіталізму, коли можна обирати владу, вибирати товари, їздити за кордон, заробляти гроші… Все це було б неможливим, якби не подія, що сталася чверть століття тому. У травні 1985-го керівник СРСР на прізвище Горбачов вирішив запровадити тверезість. І запровадив, загнавши спраглих за горілкою до величезних черг, а зовсім пропитих до одеколону, денатурату, силікатного клею, димедролу та іншого. Виявилося, що бажаючих проміняти життя на чергу за горілкою було не так вже й багато. Стало чисто на вулицях, а нетверезих перехожих не було видно взагалі. Можна було спокійно ходити з малими дітьми усюди, ласувати соком та морозивом, не ризикуючи нарватися на п’яне бидло. Народ почав уважніше читати газети, люди почали тверезіше дивитися довкіл. Кращі з нас побачили, що живемо ми погано, і сказали про це іншим. Інші теж це побачили. І не стало ні СРСР, ні комунізму. Настала свобода. Разом із свободою повернулась і горілка, а згодом пиво. І ті, кому не вдалося щось зробити в умовах свободи, знову одержали можливість залити все це спиртним, аби світ довкіл здавався веселішим. А далі все було просто — чим більше люди п’ють алкоголю, тим легше ними керувати. Це добре розуміли до Горбачова, заливаючи СРСР плодово-ягідними винами. Це добре розуміють і тепер, заливаючи Україну горілкою та пивом. Знову нікому не цікавою стала політика, бо ж після чарки хочеться розваг, а розваг цих тепер скільки завгодно, хоч у газетах та журналах, хоч по телебаченню чи в Інтернеті. За цими розвагами ми не помічаємо, як занурюємося потроху у бруд, як на вулицях, так і в душах наших. А щоб не бачити цього бруду, треба випити ще по чарці, повертаючись поступово до тих часів, коли для більшості доступним було лише спиртне. Звісно, що нинішня влада це усвідомлює і з її лав не вийде новий Горбачов на її ж голову. Хоча шанс є. Бо ж влада наша поки що вся із народу. Не аристократи якісь, а наші, прості. Такі, що не завжди усі букви знають. І випити не проти. Може, понапиваються вони колись остаточно і залишиться серед них один тверезий, який поверне нас до життя? Скільки цього чекати? Ще двадцять п’ять років? Боюсь, що не менше. Влада ж не дешевий шмурдяк п’є, а смачні напої. Тож зіп’ється ще не скоро. Але це станеться рано чи пізно. І тоді згадаємо ми, або ті, хто буде після нас, про те, що ми втратили, не скориставшись шансом 1985 року. Пропивши свою долю разом із пам’яттю.
