Рецептів того, як червону дату в календарі перетворити на справжнє всенародне свято, існує багато. В комуністичні часи святковість сьомому листопада та першому травня надавали «демонстрації трудящих», участь у яких суворо контролювалася і забезпечувалася тими, «кому треба». Церковні свята теж мали і мають свій обряд, який і стає ознакою святкового дня. Чи має свій обряд День незалежності, який вже у чотирнадцятий раз маємо нагоду відгуляти?
Рецептів того, як червону дату в календарі перетворити на справжнє всенародне свято, існує багато. В комуністичні часи святковість сьомому листопада та першому травня надавали «демонстрації трудящих», участь у яких суворо контролювалася і забезпечувалася тими, «кому треба». Церковні свята теж мали і мають свій обряд, який і стає ознакою святкового дня. Чи має свій обряд День незалежності, який вже у чотирнадцятий раз маємо нагоду відгуляти? Що має відбуватися у цей день такого, аби народ сприймав свято не просто як додатковий вихідний? Досі у нашої влади є лише один рецепт святкування. Після такої-сякої урочистої частини з мітингами та зборами у центрі міста влаштовують безплатний концерт, бути присутнім на якому в нетверезому натовпі підлітків приносить задоволення не більше, ніж бачити після цього завалений сміттям центральний майдан та прилеглі вулиці. Тим більше, що такий концерт у нас можуть влаштувати довільно у будь-який день, а не тільки на День незалежності. Вважається чомусь, що в цей день ми маємо всі разом наповнюватись радісним відчуттям того, що наша країна рівно стільки-то років тому стала самостійною. Робити це не дуже виходить тому, що, по-перше, ніякої незалежності у нашої країни в день 24 серпня 1991 року ще насправді не було, та й нині особливих почуттів щодо цього в народу не спостерігається. Навряд чи це погано. Всі національні свята ставали такими не одразу. Мав пройти час, аби народ відчув радість від того, що живе у своїй державі. Або просто вже не уявляв собі, що колись могло бути інакше. Хто сьогодні пам’ятає, що яких-небудь 67 років тому в нас тут була Польща? Практично ніхто. Так само років за п’ятдесят ніхто не пам’ятатиме, що був такий СРСР і державним святом вважалася річниця «жовтневої революції». Чи варто прискорювати цей процес? Нагнітати патріотичні почуття, яких немає так само, як не було колись таких самих почуттів щодо СРСР? Народ сам вирішує, що і як йому святкувати. І якщо державна незалежність поки що поєднується для більшості з нас лише з додатковим вихідним, то це не так вже й погано. Бо можна і з іншого боку на це подивитись. Радіти з того, що народ не виходить масово на вулиці й не вимагає повернути СРСР і комунізм. Він у нас взагалі вже нікуди не виходить. І ще довго не вийде. А навіщо? Вихідний він на те й вихідний, щоб провести його так, як кожному подобається.
