Наші читачі дев’яностих років минулого століття мають добре пам’ятати цю газетну рубрику, яка, разом з іншими, сприяла тоді зростанню популярності нашого видання. Щотижня ми друкували офіційний список громадян, яких було затримано за кермом у нетверезому стані. Скільки ж тоді у мене з’явилось друзів! Спілкування з цими людьми, які телефонували з проханням не друкувати їхнє прізвище в газеті, заслуговувало би на окрему книжку із найрізноманітнішими сюжетами.
Хтось згадував нашу дружбу в дитячому садку, де зі мною було чи не пів міста, хтось пропонував задурно заправити авто, хтось просто «давив на жалість», мовляв, у мене жінка й діти, я поважний керівник установи, а тут про мене таке напишуть! Коротше, рубрика була та що треба. Та недовго грала музика вільної преси — знайшлися спритні юристи, які нібито довели, що публікація прізвищ затриманих за кермом у нетверезому стані порушує їхні конституційні права. Працівники міліції, яким теж було непереливки за те, що здають інформацію про п’яних водіїв у пресу, теж із полегшенням зітхнули. Усім стало добре, окрім тих нещасних, котрих продовжували і досі продовжують чавити на дорогах нетверезі водії. За понад двадцять років, що минули із згаданих мною часів, цілком можна було би прийняти закони і розробити механізми покарання для тих, хто сідає за кермо після чарки. Такі, щоб мало не здалося. Але щось немає тих законів, не чути про ті механізми. Я вже не пригадаю, скільки разів ми встигли з того часу переобрати президента і парламент, скільки разів «чесна» влада змінювала «злочинну» і навпаки. Знаю лише, що покарання за пересування в авто у нетверезому стані й досі є смішним і зовсім не лякає п’яних водіїв. Чому ж у влади так і не знайшлося часу, аби врегулювати цю проблему? Тому що ця проблема у самій владі. Це ж вони — судді, прокурори, перейменовані й не перейменовані мєнти, депутати і чиновники усіх рангів, а також їхні діти, жінки, онуки та двоюрідні сестри — ганяють п’яними по наших дорогах, упевнені у своїй безкарності. Вони сприймають це як один із привілеїв, належних їм за посадою. Навіщо їм таке життя, коли їх, як останніх лохів, зупинять і заберуть права за нетверезі перегони? А ще, може, й оштрафують серйозно і до тюрми посадять, як у якій-небудь Іспанії? Ось і немає у наших обранців часу, аби розібратися з п’яними водіями, тобто із самими собою. Звісно, трапляються і винятки. Це коли п’яний в дупель мажор особливо сильно розмаже своїм авто по стіні чергового лоха. Тоді буде трохи галасу в пресі, а потім мажор відкупиться… Запитаєте, чому я пишу про це тепер, коли над світом шаленіє пандемія коронавірусу? Тому що смішно мені з владоможців, які обурені тим, що народ не досить ретельно дотримується карантину. А ви, панове депутати, міністри, прокурори та інші мєнтоподібні? Ви самі дотримуєтесь законів чи вони не для вас? Тоді не скигліть, а візьміть та й зробіть відповідальність за керування у нетверезому стані суворим та невідворотним. Тому що і тепер під колесами п’яних водіїв щодня гине людей більше, аніж від вірусу!