Минулого тижня в один день сталося три події. Під Донецьком кілька робітників знову загинули у шахті, у Дніпропетровську десятеро людей згоріли живими у залі гральних автоматів, у Німеччині міністр внутрішніх справ України влаштував нетверезу бійку в аеропорту. Як на мене — повний зріз нашого щоденного життя. Шахтарі гинуть під землею, ті, хто не хоче в шахту, горять у залах для азартних ігор, міністри розважаються по закордонах. І, напевно, лише у нас будь-що — хоч жахливу трагедію, хоч міжнародний скандал — здатні перетворити на погану комедію.
Репутація не горить Минулого тижня в один день сталося три події. Під Донецьком кілька робітників знову загинули у шахті, у Дніпропетровську десятеро людей згоріли живими у залі гральних автоматів, у Німеччині міністр внутрішніх справ України влаштував нетверезу бійку в аеропорту. Як на мене — повний зріз нашого щоденного життя. Шахтарі гинуть під землею, ті, хто не хоче в шахту, горять у залах для азартних ігор, міністри розважаються по закордонах. І, напевно, лише у нас будь-що — хоч жахливу трагедію, хоч міжнародний скандал — здатні перетворити на погану комедію. У Донецьку в день загибелі шахтарів, коли кількох їхніх завалених товаришів ще шукали рятувальники, замість жалоби були урочистості з приводу виграшу футбольної команди. У Дніпропетровську глава уряду пообіцяла «розібратися» з ігорним бізнесом, після чого той бізнес і не почухався, а історія з нетверезим міністром прогнозовано стала приводом для чергової сварки політиків. А хіба могло бути інакше? Держава, в якій люди заради заробітку йдуть на смерть, а держава на цьому заробляє, приречена мати таких міністрів. Механізм міцності цієї системи простий: доходи від роботи смертельних вугільних шахт йдуть тим же людям, що й доходи від сотень тисяч гральних автоматів. Ці люди діляться одержаним із міністрами, які з радості можуть і випити зайвого. Протест неможливий у принципі. Тому що протестувати і вимагати дотримання цивілізованих норм життя можуть лише ті, хто чесно працює і платить із заробленого усі належні податки. Як в Америці, де народ так себе захистив, що вже й працювати цьому народу не дуже хочеться. Навіщо, коли є заробітчани, які все за них зроблять? Від ситої нудьги там періодично стріляють один одного з цілком законно придбаної автоматичної вогнепальної зброї. А що робити, коли держава так усіх захистила, що не гине ніхто? Немає гострих відчуттів, не те що у нас. У нас якщо пройшов неушкодженим повз відділення міліції — вже, вважай, виграв. Ніде у світі немає стільки, скільки у нас товстеньких мужичків у дешевих костюмах, які сидять днями по державних конторах і очікують хабарів. Дають не всім. Через це ті, хто не одержав, скаржаться на тих, хто взяв, тим, хто теж бере хабарі. Але і там дають не усім і не завжди. Тому коли так збігається і ланцюжок тих, кому не дали, не переривається, можуть затримати за хабарі суддю-мільйонера. Лише затримати. Тому що всі решта такі самі. Чесні й непідкупні. Суворо карати затриманого навряд чи варто. Тому що репутація постраждає. Давати перестануть — злякаються. А так із безпекою на вугільних шахтах усе гаразд, з ігровими автоматами теж повний порядок, а що міністр випив, як він каже, пива, то хто ж того пива не п’є? Щодо жертв і скандалів, то ті жертви самі винуваті. Дивитися треба було. Обережними бути. І тим німецьким поліціянтам, що нашого головного міліціонера спробували затримати, теж наука буде. Не треба нас зачіпати. Нам і так добре з нашою репутацією.
