Колись давно, коли не було ще ані радіо, ані телебачення, ані Інтернету, ані Партії регіонів, існувала традиція розповідати перед Різдвом спеціальні історії. Це були зазвичай казки із захоплюючим сюжетом, у яких герої, пройшовши повз усі небезпеки та випробування, врешті долали усі перешкоди і щасливі збиралися за різдвяним столом. Цей жанр пережив століття і продовжує успішно існувати і тепер.
Колись давно, коли не було ще ані радіо, ані телебачення, ані Інтернету, ані Партії регіонів, існувала традиція розповідати перед Різдвом спеціальні історії. Це були зазвичай казки із захоплюючим сюжетом, у яких герої, пройшовши повз усі небезпеки та випробування, врешті долали усі перешкоди і щасливі збиралися за різдвяним столом. Цей жанр пережив століття і продовжує успішно існувати і тепер. Просто не всі знають, що та чи інша популярна історія — це не просто казка, а саме різдвяна казка. Тобто така, яку дуже приємно слухати чи дивитись, але яка не має нічого спільного з реальним життям. Для більшості жителів так званого постсовка, тобто колишнього СРСР, такою різдвяною казкою вже майже сорок років є кінофільм про лікаря, який 31 грудня напився у бані до нестями, а потім чарівним чином протверезів і знайшов своє кохання. Тисячі, якщо не мільйони людей не просто із задоволенням дивились і дивляться це кіно десятки років, але й самі намагаються часом створити собі щось подібне. Але вони забувають, що казкові пригоди у реальному житті неможливі. Якщо захочеш, наприклад, полетіти на килимі-літаку як у казці, то у кращому разі боляче гепнешся з цим килимом об землю. Та чим неймовірнішою є казка, тим сильніше хочеться у неї вірити. Тому мільйони людей на вказаній вище території щороку 31 грудня напиваються горілки та інших міцних напоїв, очікуючи, що після цього їх хтось посадить у літак і вони полетять у казкове місто на зустріч із своїм несподіваним коханням. На практиці все виходить як із тим килимом — прокинувшись із похмілля, ті, хто очікував від новорічної казки дива, мають насправді лише неприємне самопочуття і бажання випити ще. Не раз замислювався над тим, чому невмируща новорічна казка так сильно відрізняється від реальності. І врешті збагнув причину. Причина у тому, що казки з пригодами і щасливим фіналом слід розповідати не перед Новим роком, а перед Різдвом, як робили це колись наші пращури і як роблять тепер у нормальних країнах, де спочатку святкують Різдво, а вже потім Новий рік. У нас країна, як відомо, ненормальна. І якби ця ненормальність стосувалася лише ідіотського новорічного застілля під час Різдвяного посту, це було б ще півбіди. Бо так у нас і з усім іншим. Тому й не трапляються з нами казкові історії як у кіно. Хоча є один спосіб. Спробуйте на Новий рік не пити горілки та шампанського, не їсти м'яса та ковбаси. Протримайтеся тверезими до Різдва і тоді усі ваші казкові бажання збудуться. Скажете, що це неможливо? Та я й не заперечую. Я просто казочку вам розповідаю різдвяну про українців, які стали жити по-людськи, а не так, як живуть тепер. А казочка — вона і є казочкою. Щоб послухати і отримати задоволення від того, чого у житті не може бути ніколи.
