Ніяк не можу згадати, як саме називалася ця штука, якою до початку вісімдесятих перемикали канали у тодішніх телевізорах. Це тепер можна клацати пультом або одразу кількома, сидячи на дивані чи ще на чомусь. Тоді ж, аби перемкнути телевізійний канал, треба було встати, підійти до телевізора і крутнути ту штуку, назвемо її просто ручкою. Роботи тої було небагато, бо каналів було лише два. Один — всесоюзний, другий український.
По одному — хокей, програма "Врємя", кіно про Штірліца, по другому футбол, вісті з полів, де паслася ВРХ (велика рогата худоба), та вечірня казка з дідом Панасом. Отакий тоді був вибір. Пригадую, що аби переключити телевізор із Москви на Київ, слід було ту ручку крутнути праворуч. Я її так часто крутив, що вона зламалася і довелося перемикати канали плоскогубцями. Тепер не те — тепер каналів сотні! Але враження складається таке, що у більшості з наших людей телевізор, як і сорок років тому, має ту саму механічну ручку, яка увімкнута на той самий "всесоюзний телеканал". Бо що з того, що диктори українською говорять, коли сам продукт — розважальні передачі та кіно — ті ж самі. Той самий перелицьований Штірліц і той самий перелицьований "Голубой огоньок". Причому щороку цього добра стає усе більше. Навіть тепер, коли у нас із Москвою війна з вбитими та пораненими. Добре, звісно, що налякали той телеканал, який насправді російський, а не український. Так налякали, що з того каналу всі російські програми одразу зникли. Чому не посадили одразу тих телеканальщиків? Я б посадив. Але у нас же, якщо вірити нашому президенту, ніякої війни немає. І не садять у нас, хоч і обіцяли, нікого, то чому слід із телевізійників починати? І немає у мене особисто на це ради. Можу лише про одне попросити. Давайте якось вже перемкнемо ту ручку направо. Тобто виключимо із свого життя оті російські телепрограми і кінофільми, пісні та серіали. Не критикуватимемо їх, бо щоб критикувати, слід спочатку подивитися, а просто не будемо туди заглядати. Самі, добровільно, назавжди. Побачите, як вам одразу стане легше. Це як пити кинути — одразу життя іншим стає. Але я, здається, зазіхнув на святе. Ми ж не можемо не пити, чи не так? А коли ми нетверезі, то рука сама тягнеться до ручки, пробачте, до пульта, аби увімкнути російський серіал чи російську "душевну пісню". А потім — похмілля. Похмілля у вигляді кризи, війни й усього іншого, що йде до нас із Москви. То може, таки спробувати ту ручку того — направо?
