Європейський вибір

1203 0

Ми у соцмережах:

Європейський вибір

Не знаю, хто саме і коли саме запровадив у нас звичай пити шампанське на Новий рік. Це точно не були наші діди та прадіди. Власне, вони і Новий рік у теперішньому вигляді не відзначали — був у них "щедрий вечір" із співами та веселощами і смачними наїдками на столах. І звісно ж, без шампанського.

Хоча і це, як тепер прийнято говорити, не факт. Той же Пушкін (а чим він нам не прапрапрадід?) дуже смачно писав майже двісті років тому вірші про шампанське і навіть назви його згадував — "Вдова Кліко" та "Моет". Досі пам'ятаю ці назви ще зі старої шкільної програми. У тих віршах також були устриці, трюфелі та інші делікатеси, про які я, власне, знав саме завдяки Пушкіну, а не Нечуй-Левицькому. І досі знаю лише так — якось не склалося у нас досі з устрицями і трюфелями. Інша справа — шампанське! Його у нас — скільки завгодно! Хоча якщо придивитися, то воно і не зовсім шампанське. Тому що ті самі згадані Пушкіним "Вдова Кліко" та "Моет", які досі вільно продаються в усьому світі, аж занадто недешеві. Навіть у Франції, де у найдешевшому супермаркеті "Карфур" продають "Вдову Кліко" за ціною від 40 євро за пляшку, а за "Моет" і взагалі правлять по 80 євро та вище. А те, що ми і наші батьки ставили і ставимо на новорічні та інші святкові столи, має стільки ж спільного з шампанським, скільки басівкутський карась із устрицею чи поліський гриб із трюфелем. Але що нам до того — назвали схожу на оцет шипучку "шампанським" — так тому і бути! Бо ж не шампанське головне за новорічним столом. Воно у нас так — для годиться. По-справжньому п'ємо ми самі знаєте що, і воно разом з нашим "шампанським" робить часом неповторним шлунковий ефект від святкового застілля. Тож аби не бурчало у животі вночі і не боліла голова зранку, пропоную таки повернутися до традицій наших дідів-прадідів. Їх у нас за великим рахунком дві. Перша — пити справжнє шампанське, тобто "Моет" по півтори тисячі гривень за пляшку, і закушувати справжніми устрицями та трюфелями (ціну не знаю, але здогадуюсь), як робив раз чи два на рік вищезгаданий Пушкін, або пити під виглядом шампанського ту бурду, що на вулиці Сирецькій у Києві розливають, а потім запивати її горілкою та закушувати тим, чим маємо. У першому варіанті голова болітиме менше, а ось за шлунок не скажу — сам того усього не куштував. І щось мені підказує, причому безпомилково, ваш, незрівнянні мої читачі, вибір. І нехай та голова болить на ранок — не вперше! Навіщо я це все написав? А для того, щоб перед тим як у черговий раз говорити про наш одностайний "європейський вибір", ви згадали про свій новорічний стіл. І зрозуміли, як далеко ще всім нам до цього самого європейського вибору.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також