Що робить дитина, коли залишається вдома сама? Коли поруч немає батьків чи ще кого, хто міг би проконтролювати поведінку малечі, підказати, що можна робити, а що — зась. Навіть по руках дати чи по іншому місцю, коли мале не слухає і намагається, наприклад, підсмажити на плиті свої черевики. Кожен із нас пройшов через це. Свідомо чи ні ми винесли з дитинства непереборне бажання зробити все те, що нам не дозволяли робити, коли ми були маленькі. Що саме — залежить від рівня отриманих у дитинстві освіти і виховання. Комусь кортить швидше почати вільно пити горілку і курити цигарки, комусь — сісти за кермо авто, комусь — носити взуття на високих підборах. Але всім нам без винятку хочеться командувати самим.
Що робить дитина, коли залишається вдома сама? Коли поруч немає батьків чи ще кого, хто міг би проконтролювати поведінку малечі, підказати, що можна робити, а що — зась. Навіть по руках дати чи по іншому місцю, коли мале не слухає і намагається, наприклад, підсмажити на плиті свої черевики. Кожен із нас пройшов через це. Свідомо чи ні ми винесли з дитинства непереборне бажання зробити все те, що нам не дозволяли робити, коли ми були маленькі. Що саме — залежить від рівня отриманих у дитинстві освіти і виховання. Комусь кортить швидше почати вільно пити горілку і курити цигарки, комусь — сісти за кермо авто, комусь — носити взуття на високих підборах. Але всім нам без винятку хочеться командувати самим. Щоб не нам забороняли, а навпаки. Про те, що заборони дорослих вважалися нами у дитинстві не дуже розумними, ми швидко забуваємо і часто починаємо робити те ж саме чи майже те ж саме. Коротше — ми хочемо влади. Хоч маленької. Щоб просто зробити так, як нам подобається. Пригадую, як у дев’ятиметровій кімнаті комуналки біля пивзаводу мріяв малим про нову квартиру. Якби це тоді сталося, я б на кожних дверях написав «кухня», «спальня», «вітальня» і так далі. Та поки до тої квартири дійшло, ці мої бажання потроху зникли. І кімнат у новій квартирі виявилося менше, ніж я хотів, та й у кімнати ці для початку слід було щось поставити. Так і досі живу без табличок, знаходячи ванну навмання без таблички. Хоча у помешканнях декого із моїх знайомих табличка на дверях цього приміщення таки є. Це ми про індивідуальні бажання говорили. Коли залишаєшся без нагляду сам. Коли ж без нагляду опиняється ціла група таких самих, наслідки бувають більш помітними. Навіть у зовсім вже дорослому віці. Вперше я побачив таке на сесії міської ради у 1990 році. Змінивши старих керівників, нові депутати, як ті діти, бавилися з владою, не знаючи, що б його ще утнути. Як ведеться, енергію дорослих діточок непомітно спрямували туди, де вона принесе найменше шкоди. Аби нова влада не лізла до водогону та каналізації, електромереж і транспорту, що могло б спричинити серйозні аварії, їй дали інші, менш небезпечні іграшки. Однією з таких іграшок стали вулиці Рівного. З цими вулицями за останні сімнадцять років такого намудрували, що я міг би смішний з цього приводу роман написати. Але не можу. Тому що не смішно, а навпаки. Боляче за рідне місто, яким бавляться, як іграшкою, регулярно його перефарбовуючи і перейменовуючи. До чогось більш серйозного справи так і не дійшли. А що ви хочете? Де ви бачили дитину, яка б ремонтувала іграшки? Дівчинка може назвати свою ляльку Сюзанною, потім переназвати її на Маріанну, потім — на Ельвіру і так далі. А ось прикрутити назад відкручену в ляльки голову дівчинка вже не здатна. Якщо здатна, то це вже буде хлопець, якому не до сюзанн та маріанн. Це я до нашої досі не перейменованої Театральної площі, з якої стирчить арматура халтурної тротуарної плитки зразка 1983 року. Як ви гадаєте, що наша влада зробить раніше — перейменує цю площу чи плитку поміняє? Отож. І з проспектом щойно перейменованим те ж саме буде. Тому що переназвати простіше, ніж до ладу довести. Не подумайте, я зовсім не проти нашої міськради, якій кортить перейменовувати вулиці і ставити пам’ятники. Шкода від цього мінімальна, навіть користь є. Років через двадцять міські діти, відірвавшись від комп’ютерів чи що ще там у них буде, запитуватимуть у батьків: «Чайка це що? Проспект чи птах?». І таким чином розширюватимуть свій дитячий світогляд. Серйозно! У мене діти вже запитували, що таке «олекодундич». Так що рішення міськради про термінове перейменування проспекту я цілком розумію і підтримую. Наміри ж у них були по-дитячому світлі й добрі. Наслідків же поганих від цього рішення аж ніяк не буде. Тільки б більшого на себе не брала та міськрада.
