Новина про те, що українська дівчинка виграла міжнародний конкурс співів у Нідерландах, нагадала мені середину шістдесятих років минулого століття. Тоді чи не у кожній квартирі була платівка з італійськими піснями у виконанні італійського, ясна річ, хлопчика на ім'я Робертіно Лоретті. Не знаю, що саме змусило тодішню всесоюзну фірму грамзапису випустити цей диск. Але добре пам'ятаю, що саме цим дитячим голосом ми чи не вперше почули чарівні італійські пісні. Тому хлопчику підібрали для виконання насправді найкращі мелодії, створені італійцями. І саме він приніс у кожну радянську оселю знамениту на увесь світ "Санта Лючію" та ще з десяток пісень.
Новина про те, що українська дівчинка виграла міжнародний конкурс співів у Нідерландах, нагадала мені середину шістдесятих років минулого століття. Тоді чи не у кожній квартирі була платівка з італійськими піснями у виконанні італійського, ясна річ, хлопчика на ім'я Робертіно Лоретті. Не знаю, що саме змусило тодішню всесоюзну фірму грамзапису випустити цей диск. Але добре пам'ятаю, що саме цим дитячим голосом ми чи не вперше почули чарівні італійські пісні. Тому хлопчику підібрали для виконання насправді найкращі мелодії, створені італійцями. І саме він приніс у кожну радянську оселю знамениту на увесь світ "Санта Лючію" та ще з десяток пісень. Звісно, співалися ці пісні італійською, яку в нас ніхто тоді не розумів. Чи могли ми тоді подумати, що за півстоліття саме італійську мову цілком можна буде вважати, принаймні для наших країв, хіба що не другою державною. Що наші люди їздитимуть до Італії десятками тисяч, італійські бабусі будуть глядіти онуків на Басовому Куті, а наші — у Неаполі, де є знаменита набережна, яка зветься "Санта Лючія". Час минув швидко. Мода на пісні, принесені до нас італійським хлопчиком із чистим та дзвінким голосом, трималася ще кілька років. Частину пісень оперативно переклали російською, їх на нашому телебаченні виконували радянські співаки на чолі з давно забутим Емілем Горовцем. Згодом у нашій же пресі з'явилися статті про нещасливу долю дзвінкоголосого Робертіно, який, ставши дорослим чоловіком, втратив свій чарівний голос, а разом із ним популярність та гроші. Що буде з юною Настею Петрик та її голосом? Голос у дитини насправді потужний. Чув його у столиці на одному з концертів, де ця дитина співала цілком дорослу пісню так, що стіни дрижали. Думаю, що великою міжнародною зіркою Настя навряд чи стане. Тому що для міжнародного успіху, окрім голосу та зовнішності, з якими у неї проблем не повинно бути, потрібні ще й пісні, які будуть чарувати мільйони слухачів, подібно до того, як італійські народні пісні у виконанні юного Робертіно чарували світ майже п'ятдесят років тому. Чи є у нас такі пісні? Скільки завгодно! Чому б не зробити їх відомими якщо не усьому світові, то хоча б усій Європі за допомогою солодкоголосої юної українки? На жаль, співатиме Настя зовсім не найкращі українські пісні, перевірені часом, а так звані хіти, які успішно клепають вітчизняні продюсери чи не щодня, аби ті "хіти" забулися одразу після того, як їх припинять щодня крутити по музичних каналах. Не подумайте, що я маю щось проти нашої співачки-вундеркінда. Лише спробуйте згадати ту пісню, з якою Настя Петрик виграла той міжнародний конкурс. Не назву пісні, а мелодію, не кажучи вже про слова. Спробували? І що? Я, наприклад, хоч тепер можу промугикати щонайменше половину італійських мелодій із тої платівки середини шістдесятих, яку батько придбав за рубль тридцять у старому ще універмазі. Починаючи з тої самої "Санта Лючії". Про те, щоб за кордоном народ мугикав, наприклад, "Черемшину", можна і не мріяти. Хіба що продюсери та спонсори, які нині купою оточили юну співачку, отямляться і дадуть їй записати та випустити у світ наші найкращі пісні. Бо ж вони насправді нічим не гірші за італійські. І юний голос для виконання цих пісень усьому світу в нас тепер є.
