У кожного народу світу є особливості, які відрізняють його від усіх інших. Наш народ, у чому я встиг кілька тисяч разів переконатися, теж має виключно свою, унікальну особливість. Звісно, що кляті окупанти в особі москалів та комуністів сотнями років пригноблювали нас і не давали змоги показати наш унікальний національний характер на повну силу. Не будемо лізти у посипані пилом глибини історії, згадаймо найближчі до нас історичні часи совєцької окупації.
У той нелегкий період вороги примушували нас проти нашої волі постійно бути оптимістами. Комуністи вважали, що ми маємо вірити у світле майбутнє і радіти кожному новому досягненню нашої спільної батьківщини. Преса тих часів, яку я почав читати одразу по тому, як оволодів цим процесом, постійно писала про радісні події. То дім новий збудували, то урожай зібрали, то космонавтів у космос запустили, то ювілей відзначили. Почитаєш — не життя, а суцільне свято. Звісно, що все це було неправдою. Воно усе, звісно, справді тоді будувалося, збиралося, запускалося. Але радіти ми особливо не поспішали — будинки були неякісні, урожаї низькі, космонавти невідомо чим на тій орбіті займалися... Тепер не те, тепер ми нарешті стали такими, якими ми є. Такими, яких у світі більше немає. Згадайте, щойно ми здобули омріяну незалежність, як у нас почалися біди. Біда за бідою, як кажуть у народі, йшла до нас чи не щодня. І так вже скоро як двадцять п'ять років. Не вірите — увімкніть телевізор чи почитайте пресу — суцільна біда навколо. Так було торік, позаторік, три роки тому, чотири, коротше, завжди. Можете нічого не вмикати і нічого не читати — просто поговоріть із людьми довкіл. І ви почуєте, як все стало погано. Воно ж і справді погано усе. А те, що довкіл постійно щось будується, щось відкривається, щось налагоджується, то це теж від біди. Хіба від доброго життя наше місцеве начальство вже по третьому будинку зводить і на дорогих авто туди заїжджає? Виключно від біди. Квартир, як при комуністах, безплатно не дають, "жигулів" не випускають, ось і доводиться якось викручуватись. Та що начальство — кожен із нас в умовах суцільної біди щось собі встиг "накрутити". Але про це нікому ні слова — тому що біда навколо! Отак ми і живемо, незрозумілі для світу. А як той світ нас зрозуміє, коли уряд просить за кордоном гроші, а ті, що гроші дають, все менше тої біди у нас помічають. Скоро взагалі не дадуть. А що з них взяти — вони ж не українці, вони не можуть жити весь час у біді. Зате ми можемо. З чим я вас усіх щиро вітаю. Біди вам, мої дорогі, у новому році, не гіршої за цьогорічну!
