Все більше моїх знайомих починають свій ранок з того, що везуть дітей до школи. Роблять вони це зовсім не через нестримне бажання похизуватися великим чорним автомобілем, купленим за чверть ціни і тихцем переведеним на газ. Похизуватися таким чином можна лише певний час, потім набридає. Проблема в іншому — всі ці люди, хто раніше, хто пізніше, переїхали до новозбудованого житла. Чи то власного будинку за кілька кілометрів від міста, чи то до «житлового комплексу», які нині зростають як гриби після дощу, і навіть війна цього процесу не зупиняє.
Все це дуже добре — люди покращують своє життя, переїжджаючи у більш просторе та комфортне житло. Так було і раніше, за часів клятих комуністів, коли безплатної квартири слід було чекати десять, а то й більше років, і була вона зазвичай не така простора, як хотілося б. Зате у ті прокляті часи навколо новозбудованого житла одночасно будували школи та дитячі садки. Причому з кожним роком територія новозбудованих шкіл зростала за рахунок спортивних та ігрових майданчиків, зон зелених насаджень та іншого. У мікрорайоні, де мені довелося прожити десять років, найближча школа за триста метрів від дому була місцем відпочинку, куди можна було піти погуляти з дитячим візочком або просто з малою дитиною, пограти у футбол-волейбол, просто посидіти на лаві у затінку… Через дорогу була ще одна школа, така сама, а далі ще одна — ще більша, зі стадіоном та басейном! Нічого подібного в сучасних районах новобудов ви не знайдете. У кращому випадку забудовник знайде місце для торгового центру, аби новосели не везли свої гроші деінде, а витрачали їх поряд із домом, даючи тому забудовнику додатковий і гарантований заробіток. А школи? Та що школи — дитячі майданчики серед тих новобудов трапляються вряди-годи і виглядають так, що вести туди малу дитину можна тільки через безвихідь. Ну а дитину шкільного віку слід відвозити до школи на авто. Везти туди, де живуть невдахи, які ще не придбали собі «елітної нерухомості», а тому можуть бачити з вікна як син чи дочка йдуть до школи, що неподалік. Чи варто додатково пояснювати, що таке дорога до школи? Що це цілий світ, наповнений пригодами, який залишається з нами потім на все життя! Згадайте, вас же не возили до школи автомобілем, створюючи щоранку і щовечора на дорогах «тягнучки»! Ви ж бачили дорогою до школи справжній світ, а не екран навігатора з-за спини водія! А може, так і треба? Може, ті, хто забудовує нині кожний вільний клаптик міської та заміської землі, задумаються врешті про те, що позбавили справжнього дитинства своїх дітей та онуків? Коли так і станеться, то буде це ще не скоро. І ми вже не побачимо, як у суцільних бетонно-цегляних «джунглях» нинішніх передмість будуть вирубувати місця для шкіл, дитсадків та спортивних майданчиків. Приблизно так, як нині жалісливі європейці вирубують в африканських джунглях місця для шкіл, які будують за власний кошт для місцевих жителів, яким ці всі школи не дуже й потрібні. Виходить, що і нам теж?