Наука про суспільство стверджує, що суд — це третя влада. До життя це має приблизно таке ж відношення, як літературні твори у шкільній програмі. Прочитати цікаво, а практичної користі нуль. Якщо зустрінеться вам людина, яка все робить не так і не тоді, знайте, що вона вихована на шкільній програмі. Або на писаних законах, які ніхто ніколи не виконував і виконувати не збирається. Немає у нас ніяких «гілок влади». Гілка завжди була одна, і той, хто на цій гілці сидить, той і вирішує все. І всіляким там іграшкам у вигляді законодавців чи суддів під ногами бажано не плутатися.
Наука про суспільство стверджує, що суд — це третя влада. До життя це має приблизно таке ж відношення, як літературні твори у шкільній програмі. Прочитати цікаво, а практичної користі нуль. Якщо зустрінеться вам людина, яка все робить не так і не тоді, знайте, що вона вихована на шкільній програмі. Або на писаних законах, які ніхто ніколи не виконував і виконувати не збирається. Немає у нас ніяких «гілок влади». Гілка завжди була одна, і той, хто на цій гілці сидить, той і вирішує все. І всіляким там іграшкам у вигляді законодавців чи суддів під ногами бажано не плутатися. Все одно все буде вирішувати «перший», як би його не називали. Втрачати час на реформу влади не варто: якою б не була наша влада, як би вона не обиралася чи призначалася, чи була б вона парламентською, чи президентською, чи якою завгодно, її керівник дуже швидко стає «першим» і бере на себе абсолютно все. Згодом народ починає цього першого ненавидіти і переобирає, а коли не може цього зробити, розповідає про свого керівника злі та непристойні анекдоти. І ніяка преса, як би ми самі себе не любили, цьому не допоможе. Бо преса може тільки сказати, щоб усі знали. А «перший» може не просто сказати, а й простежити, щоб сказане було виконане. Якщо він насправді цього хоче. Є тільки одна противага «першому»— справжні суд і прокуратура. У нас їм взятися немає звідки. Тільки з тих часів, коли суддівські і прокурорські були вірними слугами партії. Вони і тепер слуги, тільки партій стало більше. Але не у цьому наше нещастя. Навіть тоді, коли наші суди і прокуратури дійсно стануть виключно на сторону закону, хто буде виконувати їхні рішення? Вам знайома така картина: приходить позивач із позитивним для себе рішенням і судовиконавцями, аби забрати, наприклад, незаконно відібране. А йому ввічливо так відповідають, що пішов би ти, мовляв, на…! Доводиться йти. Питання, куди саме? Правильно, до «першого». Щоб той дав кому треба наказ, щоб судове рішення реально виконали. Коли ж першим до «першого» потрапив ваш опонент, то нема на це ради. Можете повісити судове рішення на зручне для вас місце і згадувати, дивлячись на нього, про дарма витрачені на судову тяганину час і кошти. То навіщо тоді всі суди і прокуратури, коли у Києві є «перший», а на місцях призначені ним же «першенькі»? Певно, для ради Європи чи ще для якої потреби. Або просто щоб влаштувати на роботу численних юристів. Або щоб надати законності своїй сваволі. Щоправда, інколи «проколи» трапляються. Колишній генеральний прокурор Піскун торік «поновився на роботі через суд». Невже він і справді такий Піскун, що повірив у незалежність суду, який ухвалив законне рішення на його користь? Невже не второпав, що тоді так треба було. Не йому, а «першому». Тепер той же Піскун знову поновився на тій же роботі через суд. Але «першому» це вже не треба, скоріше навпаки. Тож доведеться двічі генпрокурору покласти справедливе, на його думку, судове рішення в якесь місце і або забути про нього, або чекати, поки «перший» зміниться. Виходить, що немає у нас ні суду, ні закону і все у руках «перших»? Так то воно так, як любить казати мій кум, але ж ми здатні змінити «першого». Минулий рік довів цю нашу здатність всьому світові. І не прокурорів слід боятися владі, яка нехтує законом. А нас. Ми— сильніші.