Символом кожної епохи є зброя, з допомогою якої вирішувались головні питання конкретної історичної епохи. Від звичайного дрючка, яким у боротьбі за пасовисько представники одного племені розбивали голови представникам іншого, до ядерної ракети, якою погрожували один одному СССР та США. Ракету, на щастя, поки що не застосували. Тому війни, державні перевороти та решта перетворень відбуваються у світі з допомогою інших, більш доцільних пристроїв. Переконані мусульмани, наприклад, останнім часом використовують як зброю власне тіло, яке підривають з допомогою вибухівки на поясі. Результат своїх дій войовничий ісламіст може бачити лише в короткий проміжок часу, коли його голова летить, відірвана вибуховою хвилею, із швидкістю понад триста кілометрів за годину.
Символом кожної епохи є зброя, з допомогою якої вирішувались головні питання конкретної історичної епохи. Від звичайного дрючка, яким у боротьбі за пасовисько представники одного племені розбивали голови представникам іншого, до ядерної ракети, якою погрожували один одному СССР та США. Ракету, на щастя, поки що не застосували. Тому війни, державні перевороти та решта перетворень відбуваються у світі з допомогою інших, більш доцільних пристроїв. Переконані мусульмани, наприклад, останнім часом використовують як зброю власне тіло, яке підривають з допомогою вибухівки на поясі. Результат своїх дій войовничий ісламіст може бачити лише в короткий проміжок часу, коли його голова летить, відірвана вибуховою хвилею, із швидкістю понад триста кілометрів за годину. За остаточним результатом боєць спостерігає вже з того світу. Згаданий ракурс нам поки недоступний, отже, оцінити, що звідти видно, а що ні, виглядає неможливим. Інша справа — наші політики. Останнім часом кожен свій політичний рух вони супроводжують спорудженням сцени. Невідомо звідки зненацька під’їжджає великовантажне авто, звідти вискакують хвацькі хлопці, які дістають конструкції і оперативно будують із них сцену, щоб так само оперативно розібрати її одразу по закінченні політичної акції. Своєю спритністю хлопці, які збирають і розбирають сцени, вже давно перевершили легендарних військових саперів, які мають у разі чого швидко монтувати тимчасові мости через ріки та інші потрібні на війні споруди. Бо ж сапери хто? Солдатики із села, яких таки упіймав військкомат і направив служити до відомства чоловіка журналістки Юлі Мостової. Солдатикам нема куди поспішати. Поки будеш чогось вчитися — дембель наспіє. Нема чого напружуватися задарма. Інша справа — бригади монтажників сцени. Це вони сьогодні є в Україні й десантниками, і морськими піхотинцями, і мотострільцями, і танкістами. Зібрані з металевих труб пересувні сцени демонструють всьому світу велич української цивілізації. Дурненький Ленін у 1917-му, аби виступити перед народом, дерся на іржавий брудний броньовик. Веселенький Єльцин мусив у 1991-му лізти на закопчений немитий танк, аби його почула демократична Росія. У нас все не так. Може, й хотів би Ющенко теж виступити перед народом з бойового танка. Але де той танк узяти, коли чи не всю військову техніку, яка ще рухалась, вже продали азіатам та африканцям? Інша справа — сцена. З неї гарантовано дивишся на народ згори, хоч народ, може, і бачити тебе не хоче. Не всіх же понесуть на руках, скандуючи ім’я, нехай і за гроші. Декого не понесуть ні за які гроші, а якщо понесуть, то не туди, куди він хоче. На сцені можна всіх розставити за ранжиром. Бачили, як товчуться наші політики за спинами вождів та вождиків? Мов ті футболісти, які тупцюють вперед після того, як арбітр відвів їх на належні дев’ять метрів від м’яча, політики без мила проштовхуються туди, де їх побачать знизу, а головне — покажуть по телевізору. Можете запитати: а навіщо пересувні сцени, коли поруч скільки завгодно сцен стаціонарних? Там і місця досить, і тепло, і світло. Чому не виступити перед людьми у залі? Тому що до тої зали людей ще треба загнати. У залі не можна плювати під ноги, гризти зернята і курти цигарки. Не кажучи вже про пиво з пляшки. Та й вдягатися бажано чисто. У нас же чим брудніший — тим більший революціонер! Я, — кричить, — два тижні не мився, на Майдані стояв! А де був до і після? Ясно, що не на роботі. Гаразд. Не в цьому суть. Нехай би були сцени великі й різні. Аби було що з тих сцен сказати. Сказати немає чого, ось у чому біда. Тому й прикривають відсутність ясних думок метушнею з монтажем та демонтажем сцен, воланнями безголосих артистів і шеренгами політиків за спинами «ораторів» із мінімальним запасом слів. Залишається лише вгадати, де цю сцену поставлять у ці вихідні й що з неї буде кричати чи то колишній, чи то нинішній «волинський козак».
