Наші люди, які нині живуть і в основному працюють за кордоном, віднайшли тисячу і один спосіб робити це дешево. Про кількість способів я додав, звісно, від себе. Бо їх може бути й більше. Аж до кількості наших емігрантів, кожний з яких здешевлює своє закордонне існування, своїм, вибраним з допомогою досвіду, способом. Про транспорт і нерухомість говорити поки зарано: живуть наші у більшості скромно, особняки та дорогі авто купують далеко не всі. І без цього можна прожити навіть тут, не кажучи вже про місця, де нас не дуже й чекають. Інша річ — харчі. Їсти хочеться щодня, а витрачати на це з такими труднощами зароблену валюту не дає жаба, яку інтелігенти чомусь назвали сумлінням.
Наші люди, які нині живуть і в основному працюють за кордоном, віднайшли тисячу і один спосіб робити це дешево. Про кількість способів я додав, звісно, від себе. Бо їх може бути й більше. Аж до кількості наших емігрантів, кожний з яких здешевлює своє закордонне існування, своїм, вибраним з допомогою досвіду, способом. Про транспорт і нерухомість говорити поки зарано: живуть наші у більшості скромно, особняки та дорогі авто купують далеко не всі. І без цього можна прожити навіть тут, не кажучи вже про місця, де нас не дуже й чекають. Інша річ — харчі. Їсти хочеться щодня, а витрачати на це з такими труднощами зароблену валюту не дає жаба, яку інтелігенти чомусь назвали сумлінням. Справді, хто ж витримає їхні ціни на м’ясо, які попервах лякають навіть загартованих українською дійсністю громадян. Але це попервах. Згодом приходить досвід і знання, з допомогою яких на харч можна або взагалі нічого не витрачати, або обмежуватись мінімумом. Перший варіант не розглядаємо через його багатоваріантність: від благодійних обідів у численних релігійних місіях до використання харчових запасів роботодавців як із згоди останніх, так і без такої. Щодо тих гонорових українців, які не бажають принижувати свою людську гідність, то для них теж є чимало прийнятних способів не занадто витрачатись на їжу. Мова не про екологічно чисті харчі, які у них там продають у спеціальних магазинах, заявляючи, що вода там з недосяжних, а тому кришталево чистих гірських вершин, овочі й городина з полів без хімії, а м’ясо належить худобі з тих самих недосяжних для побутових відходів пасовиськ. Знаючи, на що здатна реклама, наш народ у це не вірить. Так само як і в те, що їжа із збіглим терміном придатності непридатна для вживання. Ще й як придатна, стверджують українські споживачі, з радістю скуповуючи прострочені ковбаси, сметану, пиво та інші смачні речі. Спиртне, за нашим національним переконанням, взагалі не має терміну придатності, тому й з ним проблем немає. Споживає наш народ всю цю апетитну красу, іронічно поглядаючи у бік вередливих європейських, американських та австралійських аборигенів. Вони ж там зовсім з глузду з’їхали. То молоко фірми Нестле ешелонами знищують, то м’ясо скажених корів спалюють... Нам це все тільки на здоров’я. Не вірите — дізнайтесь правду про походження більшості харчів з міського ринку. І заспокойтесь, тільки не назавжди, ясна річ. Тепер нас курями лякають. Кажуть, повиздихала бідна птиця у Криму і тепер їсти курятину небезпечно. Ніби грип тих курей схопив смертельний. Хто бачив ті курятники, знає, що там курчата і без грипу ледь дотягують живими до м’ясокомбінатів. Не дожили окремі, дай їм спокій пташиний всевишній! Хіба нам воно страшно? Хіба відмовимось ми від дешевого харчу зі страху померти? Скільки живу, стільки лякають бідолашний народ горілкою і тютюном. Мовляв, смертельна це отрута. Не скажіть! Отруювалися і отруюватись будемо під привабливу рекламу, яка повідомляє про шкоду «надмірного вживання». Ну куди нам до «надмірного». Ми свої сімсот грамsd знаємо. А після них нам ніщо не страшне, ні СНІД, від якого у нас мруть швидше, ніж у сексуально розбещеній Бразилії, ні атипова пневмонія (на забули ще про таку), ні ця нова пташина зараза, як її там? Наливай, куме!
