Негеройських армій не буває. У всіх без винятку країнах світу шкільний підручник історії складається з переліку подвигів героїв. Наприклад, для монгольських школярів Чінгісхан — це великий полководець на чолі героїчного монгольського війська. А для школярів тих країн, якими пройшло згадане "героїчне монгольське військо", Чінгісхан — кривавий злочинець, який нищив міста і держави разом з їхніми мешканцями. Монголам добре — вони завжди були монголами і жили у Монголії. Нам складніше.
Мені у школі розповідали про героїчних червоноармійців і "кривавих" петлюрівців та бандерівців. Моїм дітям розповідали вже про героїчних петлюрівців та бандерівців. Було б логічно говорити одночасно про "кривавих червоноармійців", але про це якось забули. Ну, щоб "не нагнітати". Виходило, що серед наших батьків та дідів були одночасно і "криваві (героїчні) бандерівці", і героїчні (криваві) червоноармійці. Залежало від того, хто і коли вивчав у школі історію, і чи взагалі вивчав. Особисто я увесь цей час вважав, що істина посередині, що у кожній армії були і відважні герої, й криваві кати. Тепер розумію, що глибоко помилявся. Тому що наші герої не можуть бути поганими. Вони мають бути ідеальними. Ми повинні самі повірити і дітям розповідати про те, що запорозькі козаки були православними християнами, воювали виключно проти ворогів України, а у вільний від цього час обробляли землю та співали українських пісень. Ми маємо самі вірити і дітям казати, що наші козаки ніколи нікого не грабували, не пиячили, не гризлися один з одним до смерті і так далі. Це усякі польські письменники про них повигадували. Ми ж точно знаємо єдино правильну правду про наших героїв. Так само з усіма іншими українськими героями, від дружинників київських князів до солдатів та добровольців, які у ці дні воюють на Донбасі. Наші нинішні фронтовики усі без винятку герої та патріоти, серед них немає і не може бути садистів, мародерів, зрадників, боягузів. Так і не інакше. Вчора, сьогодні, завтра і повсякчас! А садисти, мародери, зрадники та боягузи — це ті, проти кого воюють наші герої. Хтось зауважить, що слід бути об'єктивними, що не треба замовчувати наших невдач та поразок. Власне, як це і роблять нині більшість українських засобів масової інформації, щодня нещадно критикуючи своїх. Чому? Тому, що їх так у школі навчили. Бо якби в останні двадцять років ми усюди, від дитячих казок та шкільних підручників до головних телеканалів та газет, чули про "кривавих москалів", у нас сьогодні не було б ані "сепаратистів", ані дезертирів. Ми б точно знали, хто наш ворог і хто наші герої! Ми дуже дорого заплатили вже та заплатимо ще за це незнання. І щоб це ніколи не повторилося, давайте славити наших героїв на фронті, які мужньо перемагають російських кривавих агресорів, показуючи щоденний приклад героїзму та відданості батьківщині. Я у цьому впевнений абсолютно. А тим, хто зі мною у чомусь незгодний, пропоную особисто поїхати на фронт і переконатися, що героїзм українських вояків — це чиста правда! Даруйте, що почав із монголів, але що зробиш, якщо вони ще сімсот років тому знали те, що ми зрозуміли лише тепер.
