Новини тепер — самі знаєте які. Не знаєш, чому вірити і кому не вірити. Зранку страшно вмикати телевізор, брати до рук газету, заходити до Інтернету. Бо ж добрих новин не дочекаєшся, а ті новини, що претендують на те, аби стати добрими, викликають вельми великі сумніви у своїй достовірності. Щоденне життя у такому інформаційному оточенні здоров'я не додає.
Можна, звісно, випити і забутися на певний час, але і від цього здоровішим не станеш, скоріше навпаки. Залишається взяти з полиці стару добру книжку і зануритися на якийсь час у чиїсь чужі, не наші пригоди. Одна з таких моїх книжок-помічниць — "Пригоди бравого вояка Швейка", написана Ярославом Гашеком. Цю книжку можу читати з посмішкою з будь-якої сторінки. Тож відкриваю я у черговий раз цю книжку на 34-й сторінці, де читаю таке: "Східні Бескиди — це наш найнадійніший опорний пункт. Як бачите, на карпатських відтинках фронту ми маємо міцну базу. Сильний удар по цій лінії — і зупинимось аж у Москві. Війна скінчиться швидше, ніж сподіваємося". Прочитавши оце, я згадав, що чув щось подібне чи то сьогодні, чи то вчора, чи то по радіо, чи то по телевізору від одного з численних "речників", які повідомляють нам новини з фронту. Спочатку не повірив — бо ж дія книжки про Швейка відбувається рівно сто років тому! І тим не менше усе збігається. Від крадіжок злодіями у погонах призначених фронту одягу та харчів до брехні тих самих злодіїв у погонах у газетах. Ті ж самі біди покинутих командирами напризволяще бійців, та сама бездарність тупих генералів, які спокійнісінько посилають людей на смерть, після чого доповідають начальству про успіхи та йдуть смачно вечеряти до ресторану. І та війна сто років тому теж руйнує Україну та нищить українців. Хто уважно читав "Швейка", добре пам'ятає наявну у книзі яскраву різницю між офіційним патріотизмом і нерозумінням великої частини солдатів-призовників за що вони мають йти вмирати. Символічно також і те, що ця геніальна книга так і залишилася незакінченою — ми так і не дізналися про подальшу долю Швейка на фронті. Зате ми знаємо, що після тої війни постала незалежна Чехословаччина, яку через двадцять років "союзні" Англія та Франція без бою віддали Гітлеру, аби той Гітлер їх не зачіпав. Нічого не нагадує? Втомившись від майже стовідсоткових паралелей між війнами 1914 та 2014 років, я не зміг далі читати того "Швейка". Занадто гірким виходить сміх, коли на наших очах пишеться новий "Швейк", тепер вже український. Хтось може дорікнути мені, що не можна не довіряти офіційним повідомленням, сумніватися у безумовному патріотизмі усього народу та правильності рішень нашої влади. Таких відсилаю до того ж "Швейка", де все точно так само і де тих, хто має згадані вище сумніви, саджають до тюрми. У нас вже теж журналіста посадили. Справді — не Ахметова ж із Добкіним та їм подібних до тюрми тягнути! А я чомусь вірю, що після цієї війни хтось напише у нас щось подібне до "Швейка". Посміється із своїм героєм над усім, що тепер відбувається. І всі ми посміємося. Після того як виживемо і пом'янемо загиблих. Чехи зробили так само майже сто років тому. І тепер живуть як люди і не мають наших проблем.
