У сучасній мові є такий термін — десакралізація. Це коли щось святе чи навпаки стає буденним і втрачає свій "сакральний" зміст. Найкраще це виходить у сучасних карикатуристів, для яких немає нічого святого і на яких інколи смертельно ображаються окремі мусульмани. Для нас же багато десятиліть поспіль по-справжньому сакральним було слово "Бандера". І не тому, що носій цього прізвища на ім'я Степан зробив щось аж занадто видатне — просто саме слово "бандера", яке у мовах латинської групи означає "прапор", було аж занадто гучним.
Тому й не лякали за комуністичної влади маленьких дітей Мельником чи Шухевичем. Лякали Бандерою. Комуністи у цьому були мастаки! В їхніх устах прізвища Петлюри та Бандери перетворилися на щось страхітливе, щось страшне українське, на відміну від лагідних українських Шевченка та Хмельницького, якими за комуністів називали хіба що не водокачки. Страшне це було слово колись. Ще тридцять років тому, відкрито назвавшись "бандерівцем", можна було щонайменше вилетіти з інституту чи добре оплачуваної роботи, а інколи і до буцегарні потрапити. Отаке це було жахливе слово. Власне, чому було? Москалів у Росії досі лякають "кривавими бандерівцями (бендерівцями)", які захопили владу в Україні і щодня ріжуть "русскіх", аби приготувати з їхнього м'яса борщ. Щодо нас, то ми це все вже пережили. Нас теж лякали місцеві "радикальні націоналісти", які понад двадцять років робили страшні пики перед камерами московського ТБ, що давало їм можливість вважати себе героями і невідомо на що досить небідно жити. Усе це закінчилося рік тому, коли загинув останній з місцевих фахівців робити перед телекамерою страшне "бандерівське" обличчя. Тепер усі ми стали бандерівцями, як зараз кажуть, "за умовчанням". Але ж недарма рік тому наші бандерівські лави поповнила досить велика група людей, які належать до братнього єврейського народу. Нові "жидобандерівці" не лише пішли на фронт, не лише зібрали грошей для добровольців, не лише допомогли нам у контактах із світом. Вони вирішили ще й на цьому трохи заробити. Як у тій байці, де єврей, якби став царем, то ще й трохи шив би вдома. "Бандерівські" сувеніри за рік остаточно витіснили застарілий "шароварний" асортимент. А нещодавно сталося головне — надійшла у продаж горілка "Бандерівська". Тобто колишній символ самостійної України, за одну згадку про якого могли історично нещодавно жорстоко покарати, став звичайною торговою маркою. Що може залишитись "сакрального" у тому, що можна тепер налити та випити? Нічого політичного — чистий бізнес. Хоча бізнесу в цій "бандерівській" горілчаній новації не дуже багато. Тому й не буду я вимагати грошей за рекламу від виробників тої горілки. Бо справжній український торговець оковитою добре знає — наші люди обирають горілку не за назвою, а за ціною. І найкраще продається найдешевша горілка. Так що аж занадто багато ми тої "бандерівської" не вип'ємо. Бо шануємо Степана Бандеру і рахуємо гроші у своїх кишенях.
