Двісті років тому, коли Європою гриміли "наполеонівські війни", також існувала дипломатія. Керівники держав, що воювали між собою (королі та імператори), підтримували особисті стосунки шляхом листування. Коли я вперше прочитав колись ті листи, найбільше мене вразила форма звертання кореспондентів один до одного. Звертання звучало так: "Брате мій!". А потім вже був текст, у якому "брати-імператори" виставляли один одному ультиматуми, оголошували війни і таке інше. А поки "брати" листувалися, солдати та офіцери підпорядкованих їм армій вбивали один одного у війні. Власне, усі європейські монархи, окрім Наполеона, насправді були тоді якщо не братами, то досить близькими родичами.
Двісті років тому, коли Європою гриміли "наполеонівські війни", також існувала дипломатія. Керівники держав, що воювали між собою (королі та імператори), підтримували особисті стосунки шляхом листування. Коли я вперше прочитав колись ті листи, найбільше мене вразила форма звертання кореспондентів один до одного. Звертання звучало так: "Брате мій!". А потім вже був текст, у якому "брати-імператори" виставляли один одному ультиматуми, оголошували війни і таке інше. А поки "брати" листувалися, солдати та офіцери підпорядкованих їм армій вбивали один одного у війні. Власне, усі європейські монархи, окрім Наполеона, насправді були тоді якщо не братами, то досить близькими родичами. Наполеон же, хоч і не був "королівської крові", примусив називати себе братом військовою силою. Сьогодні насправді мало що змінилося. І хоч правлять нинішніми державами не монархи, а демократично чи не дуже обрані політики, вони теж змушені "брататися" один з одним із політичних міркувань. Навіть відвертих диктаторів та міжнародних терористів, на зразок недавніх лівійського та іракського диктаторів Муаммара Каддафі та Саддама Хусейна, коли було треба, приймали ( і у нас теж) з належними почестями. Тиснули руки і проводили переговори. А що потім того Каддафі та Хусейна стратили, то це лише політика, нічого особистого. Сьогодні з братами воюємо ми. Не з умовними, а справжніми. Тому що ледь не половина росіян мають близьких родичів у нас і, навпаки, чи не у кожного з нас є близькі родичі у Росії. Все більше стає таких, хто вимушений сказати: "Пробач, брате, але я буду з тобою воювати". І воюють, і вмирають на цій війні. У нашого щойно обраного президента Петра Порошенка теж є "брати і сестри" у політичному розумінні цього слова. Ними є очільники усіх сусідніх і не лише сусідніх держав, з якими слід підтримувати стосунки і проводити переговори. Все так само, як і двісті років тому. Різниця лише у тому, що у часи Наполеона вояки, які йшли на смертний бій, не могли читати листи своїх імператорів, а тим більше бачити їхні стосунки ледь не у прямому ефірі. Тепер можуть. Порошенко та Путін привіталися позавчора у Мінську майже як брати. Чи припинить це війну, чи принесе мир? Навряд. Тому що двісті років тому, написавши листа "братам", імператори одразу ж віддавали наказ своїм військам йти у наступ. Так само, напевно, буде і тепер. Аж доки одного з "братів" або заарештують, як колись Наполеона, або почнуть розшукувати як Саддама та Каддафі, які, як відомо, втекли і заховалися, не очікуючи, поки їх заарештують колишні "брати". Хто з нинішніх "братів", які зустрічалися у Мінську, буде врешті втікати та переховуватись? Думаю, відповідь очевидна. Бо ж Янукович вже втік і переховується, переставши бути "братом" Путіна та усіх інших. Цікаво, куди втече наступний "брат"?
