У перерві між боями Котельник приїжджатиме в обласну раду

2320 0

Ми у соцмережах:

У перерві між боями Котельник приїжджатиме в обласну раду

Тим, хто хоч трохи цікавиться професійним спортом, зокрема боксом, ім’я львів’янина Андрія Котельника відоме. Очевидно, до таких не можна віднести більшість обласних депутатів, які на першому засіданні обласної ради нового скликання зовсім не звернули уваги на те, що поряд з ними сидить один з небагатьох українців, який у своїй спортивній кар’єрі здобував титул чемпіона світу з професійного боксу, має срібну медаль сіднейської олімпіади і контракт з легендарним промоутером Доном Кінгом. До обласної ради Котельник пройшов за списком ВО «Свобода». При цьому запевняє, що не був просто відомим обличчям для заманювання виборців, й одразу пообіцяв відвідувати усі засідання сесії. А також розвивати спорт на Рівненщині.

— Ви стали депутатом вперше чи досвід вже є? — Депутатом я ще не був. Хоча на сесіях різних рад у Львові бував, там мене урочисто зустрічали, нагороджували. Але настає час, коли після спорту треба реалізовувати себе у різних галузях. Звісно, політика для мене — цілком нове явище, але ж одразу ніхто депутатом не ставав. Я пішов у раду, щоб допомагати юнакам, дітям і всім тим, хто хоче займатися спортом або фізкультурою. — Як часто ви зможете приїжджати у Рівне? — Звісно, я про це думав. Моя кар’єра перебуває на завершальному етапі, ще є чинний контракт на три роки. Бої відбуваються два-три рази на рік, тому під час паузи між боями я цілком зможу приїжджати у Рівне й займатися справами. Але треба розуміти, що я тут буду не сам, а разом з командою. Від мене одного нічого залежати не буде. Якщо є команда, постійно я тут буду не потрібен — люди працюватимуть, головне — знати механізми. А ми ці механізми знаємо. Люди, які займатимуться питаннями спорту, повинні бути, як мінімум, колишніми спортсменами — щоб знати сучасний стан спорту, розуміти важливість залучення дітей до здорового способу життя. — А чому, власне, обласна рада Рівненщини? Адже вам ближче Львів… — Справді, усі питають, чому я не зайнявся політикою у Львові. Справа в тому, що там я є радником голови ОДА та міського голови з питань спорту. У Львові я доволі відомий, у мене є свій статус. І можна сказати, що можу зайти у будь-який кабінет. Тобто для вирішення якихось питань у Львові мені не потрібен депутатський мандат. Нині ми там відкриваємо оновлений спортивний комплекс «Чемпіон», плануємо створити боксерську школу Андрія Котельника. Коли надійшла пропозиція з Рівного, я подумав: а чому б і ні? Справді, чому б не попрацювати над розвитком спорту тут. Тому тут я бачу для себе нові перспективи. Життя не зупиняється на одному боксі та одному Львові. А може, з часом я захочу йти на посаду міського голови? Головне, щоб за плечима була робота, а не слова, як у більшості депутатів. — Ви заснували іменний благодійний фонд. А які шляхи його наповнення? Особисті гроші? — Спочатку ми організовували різні змагання за мої гроші, тепер вдається на ці справи «вибивати» гроші львівських обласного та міського бюджетів, отримувати допомогу наших партнерів-бізнесменів. Але ми завжди просимо гроші на конкретні заходи. А для тих людей, котрі нам допомагають, участь у наших проектах — непогана реклама. Оскільки інтерес до наших спортивних заходів у Львові завжди великий. Наша промоутерська компанія «АК1» першою в Україні провела бій за титул чемпіона світу, а я став першим українцем, який боксував за цей титул вдома. Ми першими запросили в нашу країну, зокрема у Львів, Дона Кінга. Думаю, моє ім’я на світовому рівні вже можна називати певним брендом, який знають і якому довіряють. — До речі, про професійний бокс. Свій останній бій проти Девона Александера ви програли, хоча багато міжнародних експертів віддавали перемогу в цьому двобої за чемпіонські пояси вам. Ви теж вважаєте, що програли незаслужено? — Це був бій за звання чемпіона світу за версіями WBC та IBF у напівсередній вазі. Александера у нашій категорії вважають одним з найперспективніших боксерів. Треба розуміти, що оскільки наша вся політика — бізнес, то професійний спорт — це шоу-бізнес. Там, де є великі гроші, справедливість, на жаль, закінчується. Я маю великий досвід несправедливих суддівських рішень, тому добре розумію, що не все залежить від твоїх дій на рингу. Але головне, що люди, які бачили той бій, розуміють, хто був у ньому сильнішим. Навіть американське телебачення наголошувало на тому, що якби Александер бився не вдома, перемогу йому б ніхто не віддав. Але у нього контракт на чотири поєдинки з телекомпанією HBO, тому чи міг він програти? Але після бою кулаками не махають. Треба тренуватися, мати мотивацію здобувати нові титули. І головне — щоб був спортивний фарт, без нього нікуди. — Нині ви маєте контракт з Доном Кінгом… — …Який ми, до речі, підписували протягом 12 годин без перерви. Сиділи у ресторані, замовляли чи то каву, чи то ще щось, але великих перерв не робили. Ми диктували свої умови, а він — свої. — Це справді людина із залізною бізнесовою хваткою? — Це насправді стиль його життя. Подібно він працює й у інших видах бізнесу. Гроші для нього — хвороба. Але він може й піти на поступки у плані фінансів. — А ви у своєму житті часто йшли на фінансові втрати заради просування кар’єри? — Коли працював з «Universum Box Promotion» (німецька промоутерська компанія, відома в Україні насамперед співпрацею з братами Кличками — Авт.), таке траплялося постійно. Просто їм було все одно: прорвуся у боксі — добре, не прорвуся — буде інший боксер. Пригадую, що частину своїх боїв я проводив за смішні, як для професійного боксу, гонорари. Мова йде навіть не про десятки тисяч доларів. — Сьогодні багатьох боксерів звинувачують, що вони «відбувають номер» і боксують лише за чек. У вас щось подібне було? — Було таке, що суперник, який володів поясом чемпіона світу, постійно відмовлявся від бою зі мною. То захворів, то з телебаченням проблеми. Ми ніяк не могли зустрітися у ринзі протягом року. А я був офіційним претендентом, і вже під час підготовки до призначеного бою тренер повідомляє, що він знову переноситься. Але я вірив, що цей бій таки відбудеться, тому погоджувався на будь-які умови. Врешті-решт я нокаутував англійця Гевіна Ріса у 12 раунді і завоював пояс чемпіона світу WBA. — З кимсь із відомих боксерів ви дружите? — Спілкуюся з багатьма українськими боксерами. Товаришую з Сергієм Дзиндзируком, Володимиром Сидоренком, з якими ми разом виступали за німецький «Universum Box Promotion». А Олександр Дмитренко, нині вже німецький боксер, взагалі мій кум. — До речі, після зміни громадянства його почали звинувачувати у непатріотизмі. Як ви поставились до вчинку кума? — Я вважаю його рішення правильним. Там він мешкає давно, Німеччина дала йому дуже багато. Можливо, він справді поставився до України непатріотично. А з іншого боку — що вона йому дала? Чому він був змушений спочатку виступати за збірну Росії у любительському боксі? Україні він потрібен не був. Йому десять років обіцяли дати квартиру. Жодних стипендій не отримував. Нині ми, українські боксери, змушені їхати за кордон, представляти німецькі чи американські клуби. — Тобто тут ви стоїте більше на позиції спортсмена, а не політика, який би його вчинок жорстко засудив? — Насправді Саша від України не відрікся — наприклад, він сприяє фінансово у наших благодійних проектах. Я знаю, що намагається допомагати простим людям, котрі про це просять. Тому не маю права його засуджувати. А слухати політиків… Якщо так, то вони всі брехуни. Їхні діти вчаться за кордоном, яких я часто там зустрічаю. Всі капітали вони тримають в іноземних банках, а Україну використовують для заробляння грошей та власного «піару». При цьому, всіх інших вони закликають до патріотизму. Я знаю, про що кажу, оскільки під час своєї організаційної діяльності нам доводилось мати багато справ з політиками та чиновниками.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також