На бізнесменів не вчаться — бізнесменами стають. Цю нескладну істину кожен із нас може перевірити, подивившись довкіл. Нове життя переконливо довело, що найвигідніше заняття у світі — торгівля. Самі згадайте себе або ваших друзів та знайомих, які після невдалих спроб щось виготовляти, перейшли на торгівлю тим, що вже виробили інші. Про тих, хто почав торгувати одразу, взагалі мовчу. Занадто довго нашим людям цього не дозволяли, тепер же цієї радості скільки завгодно. Торгують усюди. Коли ж малі діти, які ще не збагнули істини про бізнесменів, запитують маму чи тата, чому вони не працюють тими, на кого вони вчилися, їх слід одразу відсилати до слів, з яких я почав цю замітку. Як колишній педагог передбачаю наступне дитяче запитання про те, хто ж буде виробляти товари, коли всі будуть торгувати.
На бізнесменів не вчаться — бізнесменами стають. Цю нескладну істину кожен із нас може перевірити, подивившись довкіл. Нове життя переконливо довело, що найвигідніше заняття у світі — торгівля. Самі згадайте себе або ваших друзів та знайомих, які після невдалих спроб щось виготовляти, перейшли на торгівлю тим, що вже виробили інші. Про тих, хто почав торгувати одразу, взагалі мовчу. Занадто довго нашим людям цього не дозволяли, тепер же цієї радості скільки завгодно. Торгують усюди. Коли ж малі діти, які ще не збагнули істини про бізнесменів, запитують маму чи тата, чому вони не працюють тими, на кого вони вчилися, їх слід одразу відсилати до слів, з яких я почав цю замітку. Як колишній педагог передбачаю наступне дитяче запитання про те, хто ж буде виробляти товари, коли всі будуть торгувати. Відповідь проста — китайці! Мало не сто відсотків промислових товарів, що продаються на наших ринках та у наших магазинах, китайські. Якщо ж не китайські, то зроблені тими ж китайцями в інших країнах. Вже й до автомобілів дійшло. «Китайців» на наших дорогах вже зараз більше, аніж жигулів. Виходить, що ми непогано влаштувалися. Китайці виробляють, а ми продаємо. Не все поки що, але дайте час. Незабаром на полях колишніх наших колгоспів з’являться працелюбні й невибагливі робітники з Азії. Точніше, вони вже з’явилися. Тільки поки що їх не дуже видно. Ну хто з нас піде з базару в поле дізнаватися, хто це виростив таку смачну цибулю? Тому мені якось незатишно стає у цій українсько-китайській ідилії. Треба було б і самому знайти якогось китайця, який би замість мене писав замітки до газети, брав інтерв’ю, збирав новини і таке інше. А я б тільки торгував тими газетами та грошики підраховував. У тому сенсі, що думав би, скільки собі взяти, а скільки китайцеві залишити. Шкода, але мрії ці поки що не дуже реальні. З мовою нашою у китайців поки що проблеми. Хоча якщо уважно дослухатись до того белькотіння, яким спілкується тепер більша частина молоді, й не лише молоді, починаєш чути китайські мотиви. Я не про акцент, якого у газеті не чути, а про зміст і граматичні помилки. Хто на ці помилки тепер зважає? Аби зрозуміло було, що сказано. І все. Хіба складно буде тому ж китайцю, який так-сяк засвоїв нашу мову, влізти до Інтернету, набрати там «новин» із життя знаменитостей, заверстати це у сторінки і продавати під назвою «газета»? Так вже роблять більшість видавців і зовсім про це не шкодують. Так простіше. Бо за новини з особистого життя іноземних артистів та політиків відповідати не треба, а спробуй про своїх, про місцевих напиши. Із подробицями та кольоровими фотографіями привабливих і цікавих місць їхнього тіла. Кому це треба? Китайцям точно ні. І нашим людям, які перевзулися і перевдягнулися у все китайське і дивляться по китайському телевізору ніби наше телебачення, яке теж насправді китайське, теж справжні новини загалом не потрібні. Тому як справжній бізнесмен я мав би зараз кинути оту клавіатуру і посадити за неї китайця. Тільки немає таких поки що на прикметі. Хоча і кажуть, що тих китайців по світу незліченні мільйони. Коли ж серед своїх починаєш людей на роботу шукати, то скрізь або бізнесмени, дрібні та не дуже, або… держслужбовці. Теж дрібні та не дуже. Чи то не захотіли вони стати бізнесменами, чи то не змогли. Але розмножуються вони не гірше за китайців. Не природним способом, так було б дуже довго, а якимось іншим. Варто відкрити якусь державну контору, як там вже повно службовців. А контор цих все більше, і службовців теж. Та що мені з того? Якщо ці державні контори раптом всі закриються, а їхніх службовців звільнять, що навряд, цих людей все одно на роботу не візьмеш. Не хочуть вони працювати. Бо ж не китайці.
