Двічі на тиждень граю з друзями у футбол. Дві різні компанії гравців-аматорів орендують у свій день футбольне поле. У понеділок перевдягаємось у старій роздягальні, у середу — в новій. Роздягальні майже однакові — стільці, шафи, душ, туалет… Але тільки у понеділок, у старій роздягальні, до туалету практично ніхто з нас не ходить. Хіба що зовсім вже… Бо старий туалет прибирають по-старому, тобто раз на тиждень, а новий — по-новому, кілька разів на день. Я міг би дізнатися, чому дві роздягальні на одному стадіоні так відрізняються і хто за це відповідає, та навряд чи це щось би змінило. Тому що все життя наше таке саме.
Двічі на тиждень граю з друзями у футбол. Дві різні компанії гравців-аматорів орендують у свій день футбольне поле. У понеділок перевдягаємось у старій роздягальні, у середу — в новій. Роздягальні майже однакові — стільці, шафи, душ, туалет… Але тільки у понеділок, у старій роздягальні, до туалету практично ніхто з нас не ходить. Хіба що зовсім вже… Бо старий туалет прибирають по-старому, тобто раз на тиждень, а новий — по-новому, кілька разів на день. Я міг би дізнатися, чому дві роздягальні на одному стадіоні так відрізняються і хто за це відповідає, та навряд чи це щось би змінило. Тому що все життя наше таке саме. Наша країна, з її містами, селами та селищами, як те футбольне поле — одна на всіх. Тільки одні з нас прибирають за собою, а інші — не дуже. Звідси і запах, який йде по світу від нашого життя, нашої політики, нашої економіки, наших «реформ». Не думаю, що моє порівняння є аж занадто оригінальним. Розумні люди вже давно навчилися розрізняти рівень цивілізації країни здатністю її громадян прибирати за собою. Спосіб універсальний і безвідмовний. Чим чистіші у країні туалети, тим краще живуть у цій країні люди. Мені можуть заперечити, що від нас особисто нічого не залежить, що кожен із нас у своєму туалеті прибирає, а за чужий не відповідає. Це справді так. Але ж для цього і є в нас держава у вигляді місцевого самоврядування і верховної влади. Згадайте, що двадцять років тому переважна більшість із нас, а точніше, практично всі, навіть і не здогадувались про існування податкової інспекції. Тепер же без неї нікуди. Прогрес. Ринкова економіка. І люди для цієї справи знайшлися, і транспорт, і техніка, і приміщення… У тій же Німеччині, де податківці існують споконвіку, не даючи продиху нікому, туалетів, я думаю, не менше, аніж жителів. На вулицях та автострадах, на заправках і в ресторанах, на пляжах та спортмайданчиках ці туалети утримуються у зразковій чистоті, даючи добре оплачувану роботу сотням тисяч емігрантів, у тому числі й нашим. Навіщо, запитаєте, економні німці витрачають на вбиральні такі шалені кошти? Невже вони дурніші за нас? Невже не можуть кілька хвилин потерпіти той запах, зекономивши гроші? Не можуть. Бо гроші не пахнуть. У нас же пахнуть, ще й як. Зекономлені власником кафе, який не бажає тримати окрему прибиральницю для туалету, власником автозаправки, який економить на тому ж самому, власником магазину, який і не збирається влаштовувати туалет для покупців… І так далі. У результаті народ викручується як може, нагороджуючи тим самим запахом все довкіл. І тому не треба нам чекати наслідків переговорів із НАТО і Євросоюзом. Треба просто принюхатися і зрозуміти, що до цивілізації із запахом не беруть. А запах цей не перебити ніякими дезодорантами. Тільки щоденною працею, щоденним прибиранням за собою. Згадаєте мої слова: щойно у нас із туалетів перестане тхнути, як очиститься все інше. І економіка, і політика, й освіта, і медицина. І спорт, до речі, теж. Тому що на тому футбольному полі у середу чомусь збирається більше гравців, ніж у понеділок. І грають вони довше і краще. Бо запаху того самого у роздягальні немає.
