У камері слідчого ізолятора страждає колишній депутат і колишній міністр. Чим саме страждає, нам не повідомляють, але на той момент, коли його забрали-таки до буцегарні, ноги у затриманого відмовили. Багато хто зловтішався з того, що іще вчора квітучий красень-мужчина став невиліковно хворим щойно перед ним засвітилися двері тюремної камери. І дарма. Я б на вас подивився, якби вас просто з-за керма «Астон-мартіна» у міліцейську машину запхнули. А може б і не дивився. Тільки понюхав — і вистачило б. Тому що не придатні ми у своїй масі до справжньої боротьби. Розслабляємося потихеньку, вважаючи, що суд, прокуратура та інші органи будуть працювати з ким завгодно, тільки не з нами. Гадаємо, що саме нас ніколи не заберуть у наручниках до камери, де так незатишно, де з такою невимовною тугою думається про щоденні людські радості у вигляді тої ж самої прогулянки по вулиці без конвою. Але це лише нас із вами стосується. Тих же, про кого ми сьогодні згадуємо, — ні.
У камері слідчого ізолятора страждає колишній депутат і колишній міністр. Чим саме страждає, нам не повідомляють, але на той момент, коли його забрали-таки до буцегарні, ноги у затриманого відмовили. Багато хто зловтішався з того, що іще вчора квітучий красень-мужчина став невиліковно хворим щойно перед ним засвітилися двері тюремної камери. І дарма. Я б на вас подивився, якби вас просто з-за керма «Астон-мартіна» у міліцейську машину запхнули. А може б і не дивився. Тільки понюхав — і вистачило б. Тому що не придатні ми у своїй масі до справжньої боротьби. Розслабляємося потихеньку, вважаючи, що суд, прокуратура та інші органи будуть працювати з ким завгодно, тільки не з нами. Гадаємо, що саме нас ніколи не заберуть у наручниках до камери, де так незатишно, де з такою невимовною тугою думається про щоденні людські радості у вигляді тої ж самої прогулянки по вулиці без конвою. Але це лише нас із вами стосується. Тих же, про кого ми сьогодні згадуємо, — ні. Тому що вони і так живуть під конвоєм. Ходять, їздять , сплять, їдять, п’ють виключно під наглядом пильної охорони. Своєї. Вони так до цього звикають, що навіть тих охоронців не помічають. Та мадемуазель, з якою нині заарештований екс-міністр літав торік навколо світу за державний кошт, мешкає в одному під’їзді (або у «парадному», як кажуть у столиці) з одним моїм колегою. Колега розповів, що на побачення з мадемуазель той міністр приїжджав виключно з охороною, яка нахабно перегороджувала виїзд від будинку інших авто, поки наш герой проводжав даму додому. Коли ж охорона, вже не своя, а державна, приїхала за ним самим, наш герой-коханець одразу ж всра... Словом, перехвилювався, перетворившись за мить у паралітика з підвищеним тиском і серцебиттям. З ким не буває. Сам таким був, коли бандити у Польщі на базарі напали років десять тому. Добре, що це самого ранку сталося. Тому лише пропотіти встиг. То чому ми маємо дивуватися, коли практично всі наші політики вмить стають тяжкохворими щойно їх збираються звільнити з роботи. Всі як один на лікарняний падають. Миттєво . Щойно працював-керував, аж раптом захворів на кілька місяців. А коли не просто з роботи вилетіти, а до буцегарні втрапити, тоді хвороби наших керівників стають настільки хронічними, що лікуватися від них можна виключно у стаціонарі. Бажано закордонному, бо з нашого можуть забрати під конвоєм. Що найбільш прикро — цією ведмежою хворобою страждають у нас виключно політики-чоловіки. Не соромляться втратити свій мужній імідж, перетворюючись вмить на інвалідів, як той «герой», прізвищем якого наймані «художники» розмалювали торік паркани по всій країні. Тільки на жінок і надія. Жінки у нас не всира... Коротше, зберігають мужність і спокій за будь-яких обставин. Так було і з нинішньою прем’єркою, коли її свого часу до слідчого ізолятора посадили. Своїми ногами сіла, своїми ногами вийшла і винесла заодно з тої камери нову зачіску, яку тепер увесь світ знає. А приватизаторка наша соціалістична? Хотіла її прем’єрка звільнити з роботи. Та хіба наша баба нашій же бабі поступиться? Та ще й коли щойно заміж вийшла? Що їй, хворою прикидатися перед відносно молодим чоловіком ледь не наступного дня після ЗАГСу? Якби була моя воля, то я б усіх тих політиків на комісію відправив. Щоб фахівці-медики визначили, чи схопить у разі чого «ведмежу хворобу» той чи інший наш політичний лідер чи хтось із дрібніших лідерчуків. А поки цього не зроблено, намагаюся ходити подалі від тих міністерств і парламентських комітетів. Запах там не той.
