Днями повідомили, що на півдні Африки знову полюватимуть на слонів. Знову вбиватимуть беззахисних велетнів, відпилюючи цінні бивні. А що робити, якщо за ті п’ятнадцять років, коли на зникаючих слонів полювати було заборонено, гігантські тварини розмножилися неймовірно і тепер поїдають довкола себе усе, що росте. Пристосувати слонів для хоч якоїсь суспільно корисної праці неможливо. Точніше, невигідно. Знайомі всім нам з дитинства картинки із слонами, які когось кудись везуть чи щось там вантажать — не відповідають дійсності. Простий віслюк у сотню разів корисніший за слона як транспортний засіб. Як постачальники м’яса та шкіри слони теж невигідні, поступаючись за цими показниками не тільки нашим свиням, коровам та вівцям, а навіть верблюдам.
Днями повідомили, що на півдні Африки знову полюватимуть на слонів. Знову вбиватимуть беззахисних велетнів, відпилюючи цінні бивні. А що робити, якщо за ті п’ятнадцять років, коли на зникаючих слонів полювати було заборонено, гігантські тварини розмножилися неймовірно і тепер поїдають довкола себе усе, що росте. Пристосувати слонів для хоч якоїсь суспільно корисної праці неможливо. Точніше, невигідно. Знайомі всім нам з дитинства картинки із слонами, які когось кудись везуть чи щось там вантажать — не відповідають дійсності. Простий віслюк у сотню разів корисніший за слона як транспортний засіб. Як постачальники м’яса та шкіри слони теж невигідні, поступаючись за цими показниками не тільки нашим свиням, коровам та вівцям, а навіть верблюдам. Бо верблюди дуже мало їдять. Отож у господарстві, окрім зоопарків, слони не потрібні. Та й зоопарки стогнуть від витрат на цих ненажер. Дикої природи, яка колись контролювала чисельність слонів, теж вже немає. А у заповідниках ті слони, як виявилося, плодяться майже як кролики. Тому і вбивати їх доведеться. Висновок? Заповідники треба нормальні робити. Щоб ті, хто там живе, мали б ще яку-небудь розвагу, окрім власного розмноження. Навіщо я це все написав? Тому що знайома занадто картина виходить. Вся наша країна, якщо придивитись, є величезним заповідником, де все витоптують і поїдають ті, для кого ці заповідники створені. Куди не подивишся, усюди свій слон, якого поставили у ту чи іншу галузь, на ту чи іншу територію на прокорм. І нехай би кормилися, ми б їх так-сяк прогодували. Але ж влада щораз змінюється. Нових слонів приводить. На додачу до старих. На всіх починає не вистачати. Згадайте газову трубу. Біля неї спочатку невелике стадо тих слонів паслося. Потім їх більше стало, потім ще більше. Наїлися так, що вже не можуть. А платити? Платити будемо ми. За все те, що дорожчає і буде дорожчати. Що робити? Намагатися працювати більше, щоб і самим вистачило, і слонам залишилось? Чи самим спробувати пролізти у слони, аби безтурботно плодитися у хащах податкових та бюджетних заповідників? Я для себе це питання вирішив: у слони не піду. Нехай забирають собі частку моїх харчів, нехай ростуть і плодяться. Коли на всіх не вистачить, почнуть полювати на них, а не на мене. Як у тому південноафриканському заповіднику. Можна, щоправда, у нашому всеукраїнському заповіднику порядок навести. Щоб не все тим слонам діставалося. Але це навряд. Слонів тих занадто багато.
