Ми познайомилися з ним десять років тому. Разом із групою не байдужих до долі міста людей я приїхав тоді до нього на заміську автобазу, щоб просити повернутися на посаду міського голови. Навряд чи все тоді вирішило наше перед ним клопотання. Гадаю, що повернутися до керівництва містом його просили на набагато вищому рівні. Хоча чому? Мій рівень, рівень моїх друзів і знайомих, рівень більшості рівнян був саме тим, щоб прийняти спільне рішення повернути його у залишене за десять років до того владне крісло. Все тоді збіглося, всі залишились задоволеними. І ми, одержавши у міські голови беззаперечно авторитетну людину, і він, зрозумівши, що у бізнесі все не так просто, як у владі. Не знаю, чи правда, що кожному з нас у житті приготовлене місце і вся наша багаторічна метушня пов’язана саме з пошуком цього місця. Тоді чому він пішов свого часу з посади, на якій користувався заслуженим авторитетом, особливо потім, на тлі тих, хто прийшов йому на заміну наприкінці вісімдесятих? Днями бачив його тодішнього наступника . Увесь задоволений, за кермом «п’ятисотого». І на здоров’я. Нехай собі процвітає, забутий всіма назавжди.
Ми познайомилися з ним десять років тому. Разом із групою не байдужих до долі міста людей я приїхав тоді до нього на заміську автобазу, щоб просити повернутися на посаду міського голови. Навряд чи все тоді вирішило наше перед ним клопотання. Гадаю, що повернутися до керівництва містом його просили на набагато вищому рівні. Хоча чому? Мій рівень, рівень моїх друзів і знайомих, рівень більшості рівнян був саме тим, щоб прийняти спільне рішення повернути його у залишене за десять років до того владне крісло. Все тоді збіглося, всі залишились задоволеними. І ми, одержавши у міські голови беззаперечно авторитетну людину, і він, зрозумівши, що у бізнесі все не так просто, як у владі. Не знаю, чи правда, що кожному з нас у житті приготовлене місце і вся наша багаторічна метушня пов’язана саме з пошуком цього місця. Тоді чому він пішов свого часу з посади, на якій користувався заслуженим авторитетом, особливо потім, на тлі тих, хто прийшов йому на заміну наприкінці вісімдесятих? Днями бачив його тодішнього наступника . Увесь задоволений, за кермом «п’ятисотого». І на здоров’я. Нехай собі процвітає, забутий всіма назавжди. Може, це якраз його місце — терти черевцем кермо того «п’ятисотого» і не мучити місто. Ми всі вважали десять років тому, що зробили добре, разом повернувши до керівництва містом голову міськвиконкому радянських часів. До нас усіх повернулась психологічна впевненість, ми знали, що головний у місті — нормальний мужик! Не який-небудь вискочка-авантюрист, яких на кожних виборах було з десяток разом із тим самим, забув уже, як його... А як було йому? Що відчував він тоді, коли замість першого секретаря міськкому поради йому давали зовсім інші люди, сила яких була не у партійному квитку, а зовсім в іншому? Як він реагував на те, що син його колишнього керівника влаштувався всеукраїнським політичним блазнем? Чи розумів він процеси, які відбувалися у місті під тиском бізнесу? Чи просто виконував роль «стабілізатора», врівноважуючи своїм авторитетом старе і нове, бідних і багатих, добрих і злих? Чому до нього не чіплялися брудні чутки, а популярність серед людей зростала незважаючи ні на що? Напевно тому, що він був ідеальним міським головою, збираючи в себе всі наші проблеми і відкладаючи їх у свою упевненість в завтрашньому дні. Може, він і не хотів, але мусив віддати всього себе нам. Не було куди йому подітися. Хоча, можливо, йому хотілося зовсім іншого. Як тоді, коли він скинув було із себе тягар десятирічного керування містом і пішов у невідомий світ підприємництва. Ми його витягнули тоді звідти і поставили собою керувати. Як тепер розуміємо — довічно. Він не пручався. Хоча із зрозумілих причин працювати останній рік вже не міг. Працювали його ім’я, його авторитет, наша довіра до нього. Тепер все закінчилось. Він знову пішов від нас, тепер вже назавжди.
