Керівництво держави вирішило поновити видачу грошей вкладникам, які втратили свої заощадження радянських часів під час гіперінфляції двадцять років тому. Звісно, що про жодну компенсацію втраченого не може бути й мови. Тисяча гривень, яку отримають ті, хто проштовхається до заповітного банківського віконця, дорівнює приблизно ста карбованцям радянських часів. Насправді — це просто передвиборча подачка з метою створити у певної частини населення враження про те, що обіцяне понад два роки тому «покращення життя вже сьогодні» таки має місце. Не варто було б про це згадувати, якби не досвід, який вже є і про який ще не встигли забути. Відносно нещодавно тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вже робила подібне.
Керівництво держави вирішило поновити видачу грошей вкладникам, які втратили свої заощадження радянських часів під час гіперінфляції двадцять років тому. Звісно, що про жодну компенсацію втраченого не може бути й мови. Тисяча гривень, яку отримають ті, хто проштовхається до заповітного банківського віконця, дорівнює приблизно ста карбованцям радянських часів. Насправді — це просто передвиборча подачка з метою створити у певної частини населення враження про те, що обіцяне понад два роки тому «покращення життя вже сьогодні» таки має місце. Не варто було б про це згадувати, якби не досвід, який вже є і про який ще не встигли забути. Відносно нещодавно тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вже робила подібне. Черги до банків та бійки пенсіонерів за те, щоб отримати «Юліну тисячу», дали якщо не зворотний афект, то принаймні не допомогли прем’єрці спочатку втриматись на посаді, а потім виграти президентські вибори. Бо народ, точніше, та його частина, що була «за Юлю», очікувала не на цю мізерну подачку. А на справжнє покращення життя. Якби воно тоді мало місце, прізвище керівника держави тепер було б іншим. Висновок про те, що видана людям Віктором Януковичем тисяча гривень не допоможе йому та його партії підняти свою популярність, лежить на поверхні. Тепер вже інша частина людей, які два з половиною роки тому були «за Вітю», розчарована, бо теж очікувала чогось більшого, ніж те, що має сьогодні. Цікаво інше. Усім відомо, де знаходиться нині ініціаторка виплати вкладникам тисячі гривень замість компенсації. При усьому співчутті до ув’язненої нині Юлії Тимошенко слід розуміти, що виплата тої тисячі була звичайнісіньким обманом. Грошей на справжню компенсацію вкладів радянських часів у держави немає і не буде ніколи. Не тому, що держава погана. А тому, що існують закони економіки, які діють так само невідворотно, як закони фізики чи хімії. Із нічого не може з’явитися щось. Не знаю, як у наших керівників із знанням шкільної програми. Напевно, не дуже. Розрахунок у них простий — якщо я не пам’ятаю фізики за шостий клас, то й народ пенсійного віку цього теж не пам’ятає. Але ж відомо, що незнання законів, хоч це фізичні чи хімічні формули, хоч кримінальний кодекс, ці закони не скасовує. Тому нинішньому главі держави слід або самому згадати ці закони, або доручити це зробити комусь із своїх підлеглих, а потім доповісти. Тому що результат нехтування законами економіки, яке видно із бажання виплатити «Вітіну тисячу», яке може призвести до поразки на виборах, це ще не все. Є ще кримінальне законодавство, яке за певних умов може нагадати про себе тим, хто його трохи забув. І в результаті спрацює вже не закон, а народне прислів’я щодо того, хто риє яму іншому. Одна ініціаторка видачі тисячі гривень вкладникам радянських часів згадує про це тепер у дуже обмеженому просторі. Де про це буде згадувати її нинішній послідовник?
