Немає нічого більш сумного, ніж ювілеї та річниці. Навіть коли тобі десять років, твій перший і останній в житті круглий ювілей минає непомітно. Подарунки, якщо такі є, або відкладаються, або одразу ж пристосовуються до цікавого дитячого життя. Настільки цікавого, що немає коли думати над тим, що тобі вже десять. І у двадцять немає коли думати. Майже немає коли. Коли ж ти ретельно готуєшся до власного тридцятиріччя — це вже тривожно! Тобі що, більше зайнятися немає чим? Немає нічого такого, що б забирало твої думки, про що б ти думав ночами, за що б переживав щоденно? Тільки про салат? Про особливо запечену шинку?
Немає нічого більш сумного, ніж ювілеї та річниці. Навіть коли тобі десять років, твій перший і останній в житті круглий ювілей минає непомітно. Подарунки, якщо такі є, або відкладаються, або одразу ж пристосовуються до цікавого дитячого життя. Настільки цікавого, що немає коли думати над тим, що тобі вже десять. І у двадцять немає коли думати. Майже немає коли. Коли ж ти ретельно готуєшся до власного тридцятиріччя — це вже тривожно! Тобі що, більше зайнятися немає чим? Немає нічого такого, що б забирало твої думки, про що б ти думав ночами, за що б переживав щоденно? Тільки про салат? Про особливо запечену шинку? Про слова, якими зустрінеш кума чи хресну? Це, звичайно, важливо. Чому не попоїсти, не попити, не поспівати, не сказати одне одному хороші слова? Є ж привід! Сьогодні у тебе, завтра у мене, післязавтра у нього. Скільки є у мене знайомих, які так і пливуть по життю між салатами, закусками і тостами. Приємно так пливуть, вирішуючи заодно всі свої питання і допомагаючи їх вирішити іншим. Бо ж на святі всі, хто треба, чи не так? Чим не життя? За тебе, за мене, за любов, не сідаючи і до дна! А сідати і вставати все важче. І все частіше після чарки «за любов» ти запитуєш не про те, чи вона тебе любить, а про те, чи допомагають їй саме ці пігулки від тиску, серця, печінки… Запитуєш і при нагоді згадуєш, що не десять тобі вже, і не двадцять, і не тридцять… І кожен новий ювілей, кожен новий рік наближає тебе насправді лише до ще одного ювілею, ще одного нового року, в якому буде все менше того, що було у двадцять і майже зовсім не буде того, що було у десять. Я не про те, що не треба відзначати річниці, ювілеї чи новий рік. Треба, напевно, але тільки як привід бігти далі, як біжить назад до друзів семирічний хлопчик, одержавши подарунок на день народження. Йому немає коли, його чекає гра, яка у тисячу разів цікавіша за те, чим займаються дорослі. Такі занудні дорослі, які замість того, щоб накупити купу іграшок (гроші ж мають) і гратися досхочу, ходять кудись стурбовані й повертаються такі ж самі. І спати лягають, так ні у що не погравши. А на свята лише за столом сидять і п’ють оце гірке і смердюче. Не можуть вони без нього. А ми можемо! Тому що не чекаємо для свята ювілеїв та річниць. Тому що той новий рік буде ще невідомо коли. Через багато-багато днів, кожен з яких майже безкінечний. Такий самий безкінечний, як і життя, в якому якщо і настане моє шістнадцятиріччя, то через цілу вічність! Приблизно так думають сьогодні наші діти і онуки, дивлячись на нашу передноворічну метушню. Бо Новий рік для них — це просто ще один день. Не схожий на інші, але лише один із них. Один із днів, коли можна просто робити те, що хочеш, те, що тобі приємно. Робити, не чекаючи ювілею, річниці, кінця року чи кінця місяця. Тому дорослим хочу побажати не чекати новорічної ночі, аби бути радісними і щасливими. Будьте щасливими вже сьогодні! Якщо можете. Якщо не можете, то вже сьогодні зробіть так, щоб щастя наблизилось. І тоді кожен день буде радісним і щасливим. І ми зможемо вітати одне одного з кожним новим днем так само, як з Новим роком. Чому ні? Днів же більше, ніж років аж у триста шістдесят п’ять разів! Тож з новим днем вас усіх! Будьте щасливі вже сьогодні!
