Кілька тижнів тому побачив у лісі під Києвом людину з металошукачем. Обладнання у власника згаданого апарата виглядало досить сучасним. А чому ні?
Питання в іншому — чому людина вирішила шукати щось в землі по лісах? І тут я згадав своє і не лише своє дитинство, яке минуло під впливом кінофільмів та книжок про шукачів скарбів. Їх доповнювали розповіді «очевидців», які «самі бачили», як у розваленому будинку за пивзаводом знайшли золото, заховане під час війни місцевими євреями. Або їм розповідали ті, хто «бачив»… Виглядало правдоподібно — війна і справді була. Євреї теж. А щодо золота, то воно, як я пізніше збагнув, існувало лише у багатій уяві молодих людей, які не уявляли тоді іншого способу розбагатіти, ніж знайти закопаний у землі скарб із золотом та діамантами. Це все було давно — у ті далекі вже часи на численних смітниках вільно лежали центнери усілякого металу: від чавуну до латуні, які ми задарма тягали до школи у дні «збирання металобрухту». Тепер знайти хоча б щось металеве просто так неможливо: у радіусі кількох кілометрів ушир та на метр чи більше углиб не знайдеш ані цвяшка — усе зібрано та здано до металобрухту місцевими романтиками без постійного місця проживання. Черга за склом та пластиком — за гроші їх понавизбирають не гірше за метали. Аж раптом — металошукачі! Якими ж треба бути романтиками, аби всерйоз сподіватися знайти щось цінне у землі після того, як її перевірили суворі дяді із запаленими зранку очима. Що жене людей із металошукачами на пошук? Відповідь проста — небажання працювати. Тому що робота — штука марудна. Понеділок-п’ятниця-вихідні-аванс-получка-премія-відпустка-колективна пиятика на свята. І практично все. Яка б не була на цій роботі зарплатня, її все одно не вистачить, аби розкидатися грошима. А хочеться! Не працювати, а навпаки — мати купу грошей. Раніше такі люди займалися в основному крадіжками та пограбуваннями з подальшим перебуванням у місцях, де люблять міцний чай. Тепер не те — у більшості наших людей вже нема що вкрасти. А до тих, у кого є що вкрасти, не підступишся. Залишається лише мріяти… Але ж мріяти можна не лише перед монітором чи смартфоном. Можна мріяти, гуляючи лісом із металошукачем. І для здоров’я добре, і надія щось знайти залишається. Можна було б сказати цим людям, щоб не тратили дарма сили, бо закопані скарби існують лише у дитячих казках та французьких романах. Але навіщо? Все одно працювати не будуть. Така вже у нас земля!
Микола НЕСЕНЮК.
