Ніколи не любив писати щось з нагоди тих чи інших видатних дат чи ювілеїв. Та цього разу все зійшлося саме на ці дні, коли наші начальники готуються витратити купу бюджетних коштів на святкування річниці проголошення нашої незалежності. Може, хто ще пам'ятає, а хто ні, тому нагадаю, що 22 роки тому чи не головним аргументом на користь незалежності України було те, що ми "годуємо Росію". Щойно перестанемо годувати — заживемо щасливо і заможно. Пропаганда завжди була пропагандою, тож сподіватися на автоматичне процвітання після здобуття незалежності було даремно.
Ніколи не любив писати щось з нагоди тих чи інших видатних дат чи ювілеїв. Та цього разу все зійшлося саме на ці дні, коли наші начальники готуються витратити купу бюджетних коштів на святкування річниці проголошення нашої незалежності. Може, хто ще пам'ятає, а хто ні, тому нагадаю, що 22 роки тому чи не головним аргументом на користь незалежності України було те, що ми "годуємо Росію". Щойно перестанемо годувати — заживемо щасливо і заможно. Пропаганда завжди була пропагандою, тож сподіватися на автоматичне процвітання після здобуття незалежності було даремно. Так чи інакше ми ці два десятиліття прожили і, судячи із черги на отримання земельних ділянок під житлову забудову, прожили досить непогано. Принаймні із харчами проблем немає. А от Росію ми усі ці роки продовжували годувати. Не так як за Союзу, а за гроші. Гроші чималі — досить подивитися на наших багатіїв, які саме за рахунок продажу товарів у Росію заробили свої величезні статки. Тепер Росія відмовляється купувати наші харчі та іншу продукцію. Уряд збентежений, президент стурбований, мільярдери занепокоєні, народ поки що спокійний. А чого, власне, нервувати? Ми радіти повинні, що нарешті нам не треба годувати Росію. Шкода, що не ті вже пропагандисти двадцятилітньої давнини, немає у них того запалу, з яким вони обіцяли нам процвітання без Росії. Хоча процвітання насправді є. Запитайте у того ж Порошенка, який свої мільйони ледь встигає вкладати у нові проекти. Коли ж без пропаганди, то все одно виходить нам на краще. Не хоче Росія купувати наші харчі? І не треба. Це все можна продати індійцям, китайцям, африканцям… На планеті тепер продовольча криза, якщо хтось забув. І наше продовольство, якщо розумно його продавати, з руками відірвуть без усякої Росії. Та ще й заплатять більше, можливо. А поки про це будуть домовлятися, ми самі більше їсти зможемо. Чи ми і так вже ситі? Принаймні про голод щось давно не чути. Тож не слід нам оцими всіма торговими війнами перейматися. Нехай від них голова болить у тих, хто мільярди на торгівлі харчами заробляє. Нехай трохи покрутяться. А ми подивимось, що із цього вийде. Одразу після того, як річницю незалежності відсвяткуємо. Може, на той час зголодніла Росія сама попросить у нас чогось. Бо ж вони вже відмовлялися і від латвійських шпротів, і від грузинських вин та мінералки. І нічого після тих відмов не сталося ні з Латвією, ні з Грузією. І з нами теж нічого не станеться. Хоч будемо ми ту Росію годувати, хоч не будемо.
