Жінок у владі стає з кожним роком все більше. Нормальний процес — жінки тепер займаються усім тим, що й чоловіки, інколи у них це виходить краще.
Політика — не виняток. Усі пам'ятають успішну кар'єру британського прем'єра Маргарет Тетчер, усі знають нинішнього німецького прем'єра Ангелу Меркель, ну й нашу Юлію Тимошенко нині знає практично увесь цивілізований світ. І це ще не межа! Нині у Бразилії за посаду президента змагаються дві жінки, так само було нещодавно у Чилі. У зв'язку із цим дещо змінився міжнародний дипломатичний протокол, згідно якого існує формат візитів державних керівників "із супругою". Тепер може бути навпаки — "із супругом". Чому ні? Рівноправ'я так рівноправя. Згідно того самого дипломатичного протоколу чітко визначено — ким є дружина президента чи прем'єр міністра, чим вона має опікуватись і тому подібне. До чого тут ми? А до того, що у нас із цим "супружництвом" споконвіку були проблеми. У керівників СРСР від Сталіна до Брежнєва дружини, звісно, були, але виключно для протоколу. Коли ж дружина Горбачова стала претендувати на цивілізовану роль "першої леді", радянський народ дружно зненавидів спочатку її, а потім і чоловіка. У нас після СРСР приблизно те ж саме. Кравчук і Кучма своїх дружин зайвий раз не "світили". А коли їхній наступник Ющенко вирішив зробити із своєї жінки ту саму "першу леді", народ так само спочатку зненавидів бідолашну Катерину, а за кілька років і її чоловіка. Врахувавши цей досвід Янукович свою дружину зайвий раз на публіці не показував. Порошенко цим поки що теж не зловживає. Але ж дружина політика першого ряду може сама стати політиком, а не просто "першою леді". Чому ні? Прикладів достатньо. Але досі перетворення дружини президента у політика проходило не паралельно із чоловіком, а після нього. Маємо численні преценели, коли після того, як той чи інший президент чи прем'єр йшли із життя або із політики, їхню справу продовжували їхні дружини. Найсвіжішій приклад — супруга американського президента Клінтона, яка після президентства чоловіка стала міністром іноземних справ при іншому президенті. Досвіду паралельної або сумісної політичної діяльності подружніх пар в однаковому статусі поки що не було. Хіба що десь у екваторіальній Африці. Зазвичай родинні зв'язки політиків йдуть за лінією "батько — син" або "брат — брат". Усі пам'ятають історію депутатства брата Ющенка, синів Ячнуковича та Азарова. Але такого щоб йти у депутати подружніми парами? Звісно, що приклади можна відшукати. Але досі подібне приховувалось. Або депутатське подружжя мало різні прізвища і не афішувало своїх родинних зв'язків, або подружжя було неофіційне, або як тепер кажуть — цивільне. І ось нарешті крига скресла. На виборах 26 жовтня ми маємо нагоду одночасно обрати до Верховної Ради подружжя наших земляків — Ірину та Юрія Луценків. Або, якщо бути точним — Юрія Луценка" із супругою". Звісно, що наш Юра поки що не президент і не прем'єр, але хто знає? Цікаво, що із цього вийде? Скептики можуть зауважити, що подружжя Луценків ще ніхто нікуди не обрав, їх поки що лише висунули. Насправді ж все вже вирішено. Юра — другий у списку "Блоку Порошенка", Ірина — сімдесята. Для їхнього подружнього проходження згаданому блоку слід набрати щонайменше 25 відсотків голосів. І як, скажете, за цей блок тепер не проголосувати? Головне — розпочати! Бо у них вже й діти дорослі! Майже як у Януковича, лише молодші.
