Шлях людини до успіху вже не першу тисячу років є одним і тим самим. Нікому не відомий хлопець (дівчина) з бідної родини полишає своє село і рушає до міста, де за допомогою власних здібностей і старання стає багатим та знаменитим або багатою і знаменитою.
Подібний шлях проходить чи не кожен із нас, лише роль села і міста виконують різні географічні точки або, як тепер кажуть, — локації. Можна пройти шлях від поліського села до кабінету начальника обласного управління у Рівному, як скромний хлопчик, із яким я познайомився понад тридцять років тому. Можна вирушити з Рівного до Києва і очолити там Міністерство внутрішніх справ чи Генпрокуратуру, як не дуже скромний юнак, з яким я познайомився чверть століття тому. Можна вирушити з Києва до Вашингтона чи Берліна і там теж щось очолити. Власне, усі історії успіху, великі й малі, ведуть людину з рідного краю кудись далі. Для когось мрія — райцентр, для когось — Париж. Щодо найбільш багатих та знаменитих, то усі вони врешті опиняються чомусь у Каліфорнії з її вічним літом, теплим океаном, набережною Сансет у Лос-Анджелесі, Голлівудом, Санта-Барбарою, Малхолланд Драйвом та іншим місцями, де оселяються та насолоджуються життям практично усі світові знаменитості, не кажучи вже про мільярдерів, звісно, лише тих, кого пускають у США без перспективи арешту та ув'язнення. Власне, все це ви можете знати і без мене. Я ж про інше хочу з вами разом подумати — а що далі? Куди тим багатим і знаменитим рухатися, коли вони вже там, у Каліфорнії, у земному раю, де є усе, що можна забажати? Звідки стартувати їхнім дітям, для яких рідним селом є, наприклад, Сан-Франциско? Куди їм прагнути, якщо вони вже там? Заради чого жити? Проблема! Тому мені особисто здається, що не треба нікуди особливо поспішати. Нехай у кожного залишиться місце, куди він хотів би поїхати жити, але поки що не може. Грошей не вистачає чи, навпаки, — підписка про невиїзд затримує. Тож не поспішайте. Подивіться на тих, хто вже там. Вони ж заздрять нам, тим, хто поки що живе тут і насолоджується своєю показною бідністю. І правильно роблять, що заздрять. У них все вже позаду, а у нас — попереду. Так що ну її, ту Каліфорнію! У нас краще!
