У цікавий час нам пощастило жити! Можна називати кого завгодно ким завгодно, звинувачувати будь-кого у будь-чому і у підсумку нікому за це нічого не буде. Може здатися, що це добре, що це справжня свобода — говорити усе, що ти думаєш. Але є у цьому процесі й інший бік. Злочинець тебе пограбував чи обікрав і ти у вільному суспільстві можеш вільно про це казати де завгодно, хоч на вулиці сусідам, хоч по телевізору у п'ятницю ввечері. Тобі за це нічого не буде.
Так само нічого не буде і злочинцю, який тебе пограбував чи обікрав. Вбивство виключаємо, бо у випадку, коли тебе вб'ють, ти аж ніяк не зможеш про це вільно сказати із суто біологічних причин. Останнім часом у мене вже голова пухне (у переносному сенсі цього слова) від почутих і прочитаних звинувачень тих чи інших відомих і не дуже людей у злочинах. Могла б не пухнути, якби це все хоча б чимось закінчувалось. Але ж не закінчується це все нічим! Злочинцю дають спокійно виїхати з награбованим, після чого оголошують його "у розшук". Це у кращому випадку. У гіршому злочинець отримує високе призначення у "владі реформаторів". Звісно, що не мені й не вам судити про ступінь правдивості тих чи інших звинувачень. На це є міліція, суд і прокуратура, які у нас тепер займаються невідомо чим. Точніше, відомо. Ще десять років тому наш Юра, який тоді очолив міліцейське міністерство, щодня скаржився на прокуратуру, яка не саджає знайдених його відомством високопоставлених злочинців. Тепер все те ж саме. Міністр Аваков скаржиться на Генпрокуратуру, а генпрокурор на це не зважає. Про суди взагалі мовчу, занадто вони близько. Чому так відбувається за нашої "народної" вже тепер влади? Відповідь проста — міліцію після виборів "виторгував" собі прем'єр Яценюк, а Генпрокуратура залишилася за президентом Порошенком. І тепер вони виконують у нас роль "гвардійців" і "мушкетерів" з відомого французького роману. У згаданому романі, кіноверсія якого стала у нас класикою, гвардійці та мушкетери воюють між собою, формально перебуваючи на службі у короля. Насправді ж королю віддані лише мушкетери, а гвардійці виконують накази кардинала. Воюють вони між собою не за Францію, а за приватні інтереси своїх начальників. При цьому кардинал щодня віддає шану королю. Після чого дає накази своїм гвардійцям, про які король і не здогадується. Щодо народу, то народу в тому романі немає. Є лише королі, графи, барони, віконти і таке інше. Так і у нас тепер відбувається. Тиха підкилимна війна між президентом і прем'єром нас із вами ніяк не стосується. Ми не можемо захистити свої права, свою власність, а часом і життя. Зате можемо вільно говорити про злочини, вільно називаючи злочинцями кого завгодно. Це нам гарантують і "мушкетери" Порошенка, і "гвардійці" Яценюка. Що буде далі? У продовженні французького роману мушкетери та гвардійці врешті стають друзями. Те ж саме станеться з часом і у нас. Отоді вони і згадають, кого і як ми нині називали. Згадають про законність і діятимуть проти нас законно. Через суд. Про суд, до речі, у тому французькому романі нічого не пишеться. А у нас він є!
