Настав час повертатися?

2585 0

Ми у соцмережах:

Українські біженці повертаються додому через пункт пропуску на кордоні з Молдовою. Michael G. Seamans / USA TODAY

Кажуть, що на кордоні знову черга, але у зворотному напрямку. Назустріч тим, хто залишає Україну, рятуючись від війни, їдуть ті, хто виїхав у перші дні та тижні після початку бойових дій. Причини різні — одні не змогли влаштуватися за кордоном так, як вони це собі уявляли, інші не змогли знайти там роботу, інші роботу не шукали, а грошей на життя не вистачало…

Але вони становлять меншість серед тих, хто повертається. Більшість їде назад із зовсім інших причин. Перша і головна — залишені тут без нагляду житло та господарство, в які було вкладено багато праці, а часом чи не все життя. Люди не хочуть це все втратити і готові ризикнути, аби знову взятися за те, чим займалися до війни. Господарство може бути різним — від простого домашнього до трохи більшого, яке можна назвати бізнесом і яким знову можна заробляти гроші. Нехай і менше, ніж до війни, але більше, ніж нічого.

Справді, тим, хто залишився і не виїхав, потрібні харчі та все інше для того, щоб жити. Не можна вічно їсти те, що припасли у перші дні війни, очікуючи, чим все закінчиться. Слід або йти на допомогу тим, хто воює, або починати працювати як раніше, аби запаси не зменшувалися так швидко, вселяючи неспокій та невпевненість у завтрашньому дні. Тим більше, що на місце тих, хто виїхав за кордон, прибули люди зі східних областей, яким теж слід тут налагоджувати життя. Чому їм у цьому не допомогти, повернувшись до того, чим займався до війни?

Але не лише це визначає рішення повертатись назад з-за кордону. На бажання поїхати додому впливає також впевненість у тому, що ворог буде переможений, а значить, навряд чи сюди дійде. А те, що є ризик буди ураженими ворожою ракетою чи бомбою, сприймається з кожним днем все більш спокійно: чому бути — того не минути! І чим більше людей повертається додому з Польщі та інших країн, тим більшою стає наша спільна впевненість у тому, що втікати вдруге вже не доведеться.

І нічого, що ця впевненість базується більше на нашій вірі в Україну, аніж на об’єктивному співвідношенні сил між нами та ворогом. Бо підсумок війни дуже часто визначають не лише якість озброєння та кількість війська, а й бойовий дух, який завжди сильніший у тих, то захищає рідну землю від лютих загарбників. Звісно, хотілося би повертатися вже тоді, коли ворог буде відкинутий, вогонь припинений, мир підписаний. На жаль, ніхто не знає точно, коли це станеться. А за господарством треба дивитися вже тепер! За своїм, а не чужим, за яким доведеться дивитись, залишившись за кордоном.

Не маю жодного права давати поради з приводу того, чи варто повертатися вже, чи слід почекати, чи взагалі облаштовуватися за кордоном на довгий час або назавжди. Це питання кожен вирішуватиме для себе сам. Але сам факт таких роздумів надихає і зміцнює впевненість у нашій неминучій перемозі та завершенні війни!

Микола НЕСЕНЮК.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також