В газетах написали, що художник Марчук визнаний одним із світових геніїв. Нічого не маю проти цього митця. Так само не буду запитувати, хто і за якими критеріями визначав «геніальність» тої чи іншої людини, тим більше, у світовому масштабі. Не буду також розводитися про модну нині практику «номінацій», де всі тільки й роблять, що визначають найкращих і нагороджують один одного невідомо чим і невідомо за що. Хоча є підозра, що це, разом з іншим, робиться, щоб мати хоч які новини для газет і ТБ, коли не хочеться виходити з теплого офісу і відривати тулуб від зручного крісла перед монітором. І нехай собі визначають найчудесніших, найгарніших, найсильніших, найшвидших, най, перепрошую, сексуальніших. Чим би не тішились.
В газетах написали, що художник Марчук визнаний одним із світових геніїв. Нічого не маю проти цього митця. Так само не буду запитувати, хто і за якими критеріями визначав «геніальність» тої чи іншої людини, тим більше, у світовому масштабі. Не буду також розводитися про модну нині практику «номінацій», де всі тільки й роблять, що визначають найкращих і нагороджують один одного невідомо чим і невідомо за що. Хоча є підозра, що це, разом з іншим, робиться, щоб мати хоч які новини для газет і ТБ, коли не хочеться виходити з теплого офісу і відривати тулуб від зручного крісла перед монітором. І нехай собі визначають найчудесніших, найгарніших, найсильніших, найшвидших, най, перепрошую, сексуальніших. Чим би не тішились. І все було б добре, але список «геніальних», який нам ніхто не поспішає показувати, згадуючи лише про художника Марчука, чомусь мене зачепив. Можливо тому, що згаданого вище вітчизняного «генія» можна запросто зустріти у Києві на Андріївському узвозі, де під східним фундаментом знаменитої церкви художники торгують власними картинами. Походжає там цей митець, рухає знаменитими вусами, чекає, коли хтось захоче щось у нього купити. Потім торгується, як і належить. Якби не вуса — нічим би не відрізнив цього «генія» від будь-якого «підприємця» з промтоварного ринку, котрий так само походжає, пропонує і торгується. Не повинно так бути із справжнім генієм. Навіть просто з розумною людиною. Тому що є проста, як хвіст кобили, американська приказка: коли ти такий розумний — покажи свої гроші! Скажете, що автор цинік, що пропагує чужий нам спосіб життя, відкидаючи споконвічні духовні цінності. Нічого я не відкидаю. Визнаю справжніми геніями своїх співвітчизників, які зуміли за кілька років непомітно для нас заробити мільярди. А дехто ще й примудрився стати при цьому загальновизнаним політичним лідером нації. Ці люди справді — генії! Навіть якщо їх так ніхто не називає. Та їм цього і не треба. Так само як не треба американцям наших споконвічних духовних цінностей. Неухильно дотримуючись пропорції «розум-гроші», ті американці створили у себе таке життя, що розігрують серед нас право пожити у себе в лотерею. І ми граємо! Ми, розумні й геніальні, духовно багаті і глибоко патріотичні, готові на крилах летіти до країни, де все геніально просто: чим більше заробляєш — тим розумніший. Тим, хто скаже, що у нас це не так, заперечу. У нас це не так тому, що не всі досі усвідомили пряму залежність кількості грошей від кількості розуму. Мільйони українців ще досі обманюють себе самі, гадаючи, що вони розумні. Але бідні. Коли ж не буде цього самообману, тоді й станемо ми всі багатими. Коли це станеться? Коли у газетах не повідомлятимуть всерйоз про «список геніїв» і наявність у ньому одного українця.
