Ви кажете Гамлет? Гадаєте, що це Шекспір поставив колись перед світом головне запитання устами героя своєї трагедії? Ви краще себе запитайте! У той момент, коли вирішуєте: вмиватися чи не вмиватися? Якщо вмиватися, то як? У теплій воді душ приймати чи холодною обливатися? Я так розумію, що зусилля комунальників таки не підштовхнули більшість із нас до щоденного загартовування. Навіть по пояс чи, як зараз кажуть, «топлес». Тому що зручніше просто очі промити, аби бачити щось довкола, а жінкам навколо тих очей щось намалювати. І так зранку прокидатися не хочеться. А прибирати? Для кого? У себе як-небудь попід ногами підітру та й годі. Бо ж на вулиці теж всюди бруд і сміття. А коли йдеш посеред сміття, то навіщо ту урну шукати?
Ви кажете Гамлет? Гадаєте, що це Шекспір поставив колись перед світом головне запитання устами героя своєї трагедії? Ви краще себе запитайте! У той момент, коли вирішуєте: вмиватися чи не вмиватися? Якщо вмиватися, то як? У теплій воді душ приймати чи холодною обливатися? Я так розумію, що зусилля комунальників таки не підштовхнули більшість із нас до щоденного загартовування. Навіть по пояс чи, як зараз кажуть, «топлес». Тому що зручніше просто очі промити, аби бачити щось довкола, а жінкам навколо тих очей щось намалювати. І так зранку прокидатися не хочеться. А прибирати? Для кого? У себе як-небудь попід ногами підітру та й годі. Бо ж на вулиці теж всюди бруд і сміття. А коли йдеш посеред сміття, то навіщо ту урну шукати? Запитаєте, навіщо я оце повів мову від Шекспіра до сміття? Тому що у нас унікальні умови. В якого-небудь араба чи турка сміття так і лежатиме на дорозі, аж поки не приберуть. У француза з іспанцем теж. У нас же все не так. У нас є зима, яка враз покриває усе нами накидане чистісіньким білим снігом. Той сніг мало того, що прикриває гарно всю грязюку. У той сніг дуже зручно жбурляти порожні пляшки та одноразові склянки, обгортки та упаковки. Все воно у тому снігу грузне — і згори залишається сама лише біла благодать. Як у того блоку політичного, що увесь білий вище пояса. Надів білого светра — ось ти і воїн правди із найголовнішою воячкою на чолі. Светрик той білий, ніби сніг — все прикриє: і те, що було, і те, чого не буде, хоча було обіцяно. Знаєте, що я найбільше люблю взимку? Зовсім не білі снігопади і прозорі морози. Люблю я взимку відлиги після снігопаду. Коли вилізає з-під снігу уся правда нашого життя. Коли там, де вчора все було ніби чисто-біло, виявляється брудний смітник з усім тим, що ми заховали під тим снігом. Така сама відлига триває нині у нашій політиці. Білі-білі кандидати, які так чисто і чесно нам усе обіцяли, пострушували потроху із себе той білий сніг. Чи він просто розтанув у теплі найвищої влади. Тепер їм вже не треба чи майже не треба маскуватися і приховувати свої справжні інтереси. Тепер вони справжні. Такі, яких ми заслуговували. Бо ж це ми слухали і вірили, або робили вигляд, що вірили у те, що зроблять нами обрані нам багато добра. Всякого різного. В тому числі і приберуть за нас. А так не буває. Не буде за нас ніхто ні вмиватися вранці, ні чистити, ні прибирати. І якщо ми самі хочемо жити по вуха у бруді та смітті, ніякі президенти і депутати нам у цьому не завадять. Тому і думати ми маємо не над тим, кого обирати на чергових виборах. Ми про себе маємо думати. Вирішувати — прибирати чи не прибирати. Як вирішимо, так і жити будемо. А ви кажете — Гамлет!
