Цього року день восьмого березня випав на середу. Тому притулити його до вихідних, приєднавши до суботи та неділі замість п’ятниці чи понеділка, ніяк не виходило. Прокинувшись після шаленого сьомого березня, по вуха закиданого дешевими квітами і сувенірами у морі дешевої шипучки, яку в нас чомусь звуть «шампанським», частина народу вийшла на роботу. Вийшли ті, хто насправді виробляє потрібну народу продукцію, процес виробництва якої не можна зупинити посеред тижня. Зупинити, власне, можна. Але матимеш збитки, не отримавши прибутків.
Цього року день восьмого березня випав на середу. Тому притулити його до вихідних, приєднавши до суботи та неділі замість п’ятниці чи понеділка, ніяк не виходило. Прокинувшись після шаленого сьомого березня, по вуха закиданого дешевими квітами і сувенірами у морі дешевої шипучки, яку в нас чомусь звуть «шампанським», частина народу вийшла на роботу. Вийшли ті, хто насправді виробляє потрібну народу продукцію, процес виробництва якої не можна зупинити посеред тижня. Зупинити, власне, можна. Але матимеш збитки, не отримавши прибутків. Ще кілька років тому друкарня, де виготовляється наша газета, спокійно повідомила б редакцію про те, що у зв’язку з офіційним вихідним днем графік виходу номера пропонується перенести на інший день тижня. Сьогодні про це і мови немає. Всі, хто випускає друковану продукцію, не можуть тепер зупинитися ані на день, ані на годину. Занадто багато замовлень, занадто добре можна заробити, вийшовши в середу на роботу замість того, щоб у тисячний раз переглядати по телевізору розважальні програми і кіно, принагідно вітаючи за інерцією все жіноче з «міжнародним святом». Аж до шафи і тарілок, бо вони теж жіночого роду. Чайники та унітази слід було вітати 23 лютого. Не так багато людей відмовилися вчора від цього малопродуктивного заняття, надавши перевагу роботі. Але ці люди були, і було їх чимало. Більше, ніж торік чи позаторік. І не тому, що вибори незабаром, а тому, що все більше серед нас таких, хто заробляє на життя вже по-новому, по-ринковому. Тільки не ображайтесь на мене, шановні держслужбовці та інші громадяни, які не працюють, а ходять на роботу. Це ваш вибір, і його варто поважати. Але ж і ви, дорогі мої одержувачі твердих окладів, не будете сидіти без роботи на так звані травневі свята «солідарності трудящих». Поїдете на свої городи по селах та дачних ділянках і трудитиметесь до кривавих мозолів на руках, що відвикли від праці взимку по конторах. Ось тоді ви і будете справжніми. Такими, як ви є, а не такими, якими вас зробила наша дійсність із загальнодержавними «статевими» святами. Я це пишу не просто так, а до виборів. Бо саме цими днями у черговий раз вирішується, за що ми з вами проголосуємо. За подальше сидіння по конторах на маленьких зарплатах в очікуванні премії, «халтури» чи хабаря, чи за перехід до нормальної роботи на себе за нормальні гроші. Що ми оберемо для себе? Якщо вагаєтеся, зателефонуйте до родичів чи знайомих до Італії чи Португалії. Запитайте, чи не дуже страждали вони там вчора через відсутність можливості привітати «всіх жінок» і не піти з цього приводу на роботу. Або краще не телефонуйте, не витрачайте гроші. І так все ясно. В тому числі й те, що людей, які працюватимуть 8 березня, буде з кожним роком все більше. Як би ми не проголосували 26 числа. Вибори вплинуть лише на те, наскільки швидко відбуватиметься цей процес, наскільки довго більшість із нас роздаватиме всім довкіл на «міжнародний жіночий день» дешеві посмішки, даруючи дешеві квіти і запиваючи це все дешевим «шампанським». Бо справжня любов до жінки вимагає справжніх зусиль. Заради такої любові варто працювати. Аби квіти були дорогими і розкішними, шампанське-французьким, обійми і поцілунки — щирими. Тоді святковою стане кожна середа, разом з іншими днями, коли можна добре попрацювати, щоб заробити на троянди для коханої.
