За передвиборчою тріскотнею майже непоміченим пройшло рішення парламенту про продовження мораторію на продаж землі до 2012 року. Хоча рішення це, як на мене, важить більше, ніж усі наступні вибори, хоч президентські, хоч місцеві, хоч парламентські. Пересічному мексиканцеві немає різниці, як завершаться чергові мексиканські вибори, якщо у нього є земля, яку ніхто не забере і яку, в разі необхідності, він зможе продати. Та що там мексиканці, у будь-якій цивілізованій країні люди продають і купують землю, віддають її у заставу, беруть під неї кредити і так далі. Продаж землі — складова ринкової економіки, і якби наша влада насправді до такої економіки прагнула, то землею у нас торгували б уже років із десять, а країна наша була б чи не найпотужнішим експортером сільгосппродукції у світі.
За передвиборчою тріскотнею майже непоміченим пройшло рішення парламенту про продовження мораторію на продаж землі до 2012 року. Хоча рішення це, як на мене, важить більше, ніж усі наступні вибори, хоч президентські, хоч місцеві, хоч парламентські. Пересічному мексиканцеві немає різниці, як завершаться чергові мексиканські вибори, якщо у нього є земля, яку ніхто не забере і яку, в разі необхідності, він зможе продати. Та що там мексиканці, у будь-якій цивілізованій країні люди продають і купують землю, віддають її у заставу, беруть під неї кредити і так далі. Продаж землі — складова ринкової економіки, і якби наша влада насправді до такої економіки прагнула, то землею у нас торгували б уже років із десять, а країна наша була б чи не найпотужнішим експортером сільгосппродукції у світі. Чому наша влада не робить цього? Відповідь проста — ринкова економіка робить людину незалежною економічно, а значить, і незалежною політично. Якщо простіше, за такої економіки влада нічого не може зробити власнику, якщо той не порушує закону. Оце упіймав себе на слові. Справді, чому я думаю, що держава має щось власнику зробити? Така думка не прийде у голову ані італійцю, ані французу, ані навіть румуну, в якого двадцять років тому був Чаушеску, голод і майонез за карточками. Нам, на жаль, така думка приходить. Щойно здобув якусь власність, одразу ховай її від держави. Так було за Брежнєва, так залишилося за Ющенка, так буде за будь-якого президента, якого ми за кілька тижнів оберемо. Наша влада уся разом, незважаючи на гасла та кольори, дбає насамперед про себе. Щоб ні кроку ти не міг без цієї влади ступити. Щоб у тебе цілодобово голова боліла про те, як від тої влади плоди своєї праці заховати. Ну якщо плодів тих у вас лише зарплатня з картоплею з городу, то можна не так хвилюватися, якщо ж трохи більше — тримайтеся! Від власника кіоску до власника заводу — всі мають тремтіти при вигляді влади. Бо захоче влада і забере все, що ви заробили, або зробить так, щоб ви не заробили більше нічого. Колись ми, дурненькі, думали, що коли бізнес прийде до влади, то створить нормальне життя. Прийшов. Створив. Для себе. Так і залишився одною ногою у владі, другою у бізнесі. Подивіться, як біжать наші місцеві багатії до політичних партій та блоків, як пнуться у депутати усіх рівнів! А що їм робити? Не підеш — піде хтось інший і вже він буде вирішувати, як тобі вести бізнес і чи вести взагалі. І на землі теж. Бо насправді земля у нас вже давно у приватній власності, її давно продають і купують. Але не напряму, а через чудернацькі схеми, на яких «сидить» та сама влада. Навіщо їм продаж землі, коли їм на тій землі і так добре. Можна поводитись як пан-поміщик, полюючи у вільний час на менш спритних співвітчизників, як це робив один тимошенківський депутат разом із начальником міліції та прокурором. Тут замовкаю. Бо наші міліціонери і прокурори дуже образливі. Ще на себе подумають. А що на них думати? І так все ясно. Чесні вони і непідкупні, як самі знаєте хто. Не знаєте? Як ті самі, що землю заборонили продавати. Щоб не пішла вона, бува, з їхніх чесних і непідкупних рук.
